Аналіз судової практики щодо розгляду справ про встановлення фактів, що мають юридичне значення, які стосувалися питань, пов’язаних із громадянством України, за 2019 – 2023 роки


Аналіз судової практики щодо розгляду справ про встановлення фактів, що мають юридичне значення, які стосувалися питань, пов’язаних із громадянством України, за 2019 – 2023 роки у форматі doc. – 71 kb.

Вища рада правосуддя рішенням від 09 травня 2024 року запропонувала апеляційним судам проаналізувати судову статистику, вивчити й узагальнити судову практику щодо розгляду справ про встановлення фактів, що мають юридичне значення, які стосувалися питань, пов`язаних із громадянством України, за 2019-2023 роки, у зв`язку з тим, що під час розгляду об’єднаної дисциплінарної справи стосовно судді Ржищевського міського суду Київської області було виявлено факти, які вказують на загрозу незалежності суддів, авторитету правосуддя та довіри як до конкретного судді, так і до судової системи загалом, при вирішенні заяв іноземних громадян про встановлення факту народження чи проживання їхніх родичів на території України.

Статистичні дані

За інформацією місцевих судів м. Києва і Київської області, у їх провадженні перебували справи цієї категорії в такій кількості:

 

2019

2020

2021

2022

2023

Всього

Богуславський районний суд Київської області

 

0

0

0

3

2

5

Бородянський районний суд Київської області

 

3

2

2

2

5

14

Бориспільський міськрайонний суд Київської області

 

1

2

3

0

2

8

Броварський районний суд Київської області

 

0

0

4

3

0

7

Васильківський районний суд Київської області

 

0

0

0

1

1

2

Вишгородський районний суд Київської області

 

1

4

2

0

0

7

Голосіївський районний суд
м. Києва

 

2

1

5

3

2

13

Дарницький районний суд
м. Києва

 

10

5

17

6

6

44

Деснянський районний суд
м. Києва

 

4

3

6

17

4

34

Дніпровський районний суд
м. Києва

 

0

0

4

2

2

8

Оболонський районний суд
м. Києва

 

5

6

12

1

3

27

Обухівський районний суд Київської області

 

0

0

0

1

1

2

Печерський районний суд м. Києва

5

1

4

1

2

13

Подільський районний суд
м. Києва

0

0

0

3

1

4

Ржищевський  міський суд Київської області

6

5

18

8

8

45

Святошинський районний суд
м. Києва

 

 

 

 

 

29

Солом’янський районний суд
м. Києва

 

2

4

4

1

1

12

Таращанський районний суд Київської області

 

4

2

0

0

4

10

Тетіївський районний суд Київської області

 

0

0

0

0

1

1

Фастівський міськрайонний суд Київської області

 

1

2

0

1

0

4

Шевченківський районний суд
м. Києва

 

 

 

 

 

 

20

Яготинський районний суд Київської області

 

2

3

1

0

0

6

Справи зазначеної категорії не перебували у провадженні Баришівського районного суду Київської області, Володарського районного суду Київської області, Макарівського районного суду Київської області, Ірпінського районного суду Київської області, Славутського міського суду Київської області, Згурівського районного суду Київської області, Кагарлицького районного суду Київської області,  Ставищенського районного суду Київської області.

У період 019 – 2023 роки за заявами про встановлення факту, що має юридичне значення у зв`язку з набуттям громадянства України, суди ухвалювали такі рішення (ухвали):

Богуславський районний суд Київської області ­­– 3 заяви повернуто (залишено без розгляду), 2 заяви задоволено;

Бородянський районний суд Київської області ­­– 1 заяву залишено без розгляду, 11 заяв задоволено, у задоволенні 2 заяв відмовлено;

Бориспільський міськрайонний суд Київської області ­ – 8 заяв задоволено;

Броварський районний суд Київської області ­­– по 1 заяві провадження закрито, 3 заяви задоволено, у задоволенні 2 заяв відмовлено;

Васильківський районний суд Київської області – 1 заяву задоволено, у задоволенні 1 заяви відмовлено;

Вишгородський районний суд Київської області – 5 заяв задоволено, 2 заяви залишено без розгляду;

Голосіївський районний суд м. Києва – 10 заяв задоволено, у задоволенні 3 заяв відмовлено;

Дарницький районний суд м. Києва – 34 заяви задоволено, у задоволенні 1 заяви відмовлено;

Деснянський районний суд м. Києва – у відкритті провадження у 6 справах відмовлено, 1 заяву повернуто, 25 заяв задоволено, у задоволенні 2 заяв відмовлено;

Дніпровський районний суд м. Києва – 7 заяв задоволено, у задоволенні 1 заяви відмовлено;

Оболонський районний суд м. Києва – 25 заяв розглянуто по суті, 1 заяву повернуто, 1 заяву залишено без розгляду;

Обухівський районний суд Київської області – 1 заяву задоволено, у задоволенні 2 заяв відмовлено;

Печерський районний суд м. Києва – 8 заяв задоволено, 12 заяв повернуто без розгляду;

Подільський районний суд м. Києва – 1 заяву задоволено, у задоволенні 1 заяви відмовлено, 1 заяву повернуто;

Ржищевський міський суд Київської області – 34 заяви задоволено, 11 заяв повернуто без розгляду;

Солом’янський районний суд м. Києва – 7 заяв задоволено, у задоволенні 3 заяв відмовлено, 2 заяви повернуто без розгляду;

Святошинський районний суд м. Києва – 11 заяв задоволено, у задоволенні 5 заяв відмовлено, 11 заяв повернуто, 2 заяви направлено за підсудністю;

Таращанський районний суд Київської області – 7 заяв задоволено, 3 заяви повернуто без розгляду;

Тетіївський районний суд Київської області – 1 заяву задоволено;

Фастівський міськрайонний суд Київської області – 2 заяви задоволено, у задоволенні  2 заяв відмовлено;

Шевченківський районний суд м. Києва – 11 заяв задоволено, у задоволенні 5 заяв відмовлено, 4 заяви повернуто.

Як вбачається зі статистичних даних, найбільша кількість справ про встановлення фактів, що мають юридичне значення, які стосувалися питань, пов`язаних із громадянством України, за 2019 – 2023 роки перебувала у провадженні Дарницького й Оболонського районних судів м. Києва, а також Ржищівського міського суду Київської області.

За загальнодоступною інформацією Вищої ради правосуддя, підставою для притягнення судді Ржищівського міського суду Київської області К. до дисциплінарної відповідальності стали виявлені факти ухвалення нею протягом 2019 – 2022 років великої кількості (40) судових рішень, які використовувалися іноземцями для спрощеного набуття громадянства України. При цьому під час перевірки Дисциплінарною палатою Вищої ради правосуддя було встановлено факти створення штучних підстав прийняття до розгляду заяв Ржищівським міським судом Київської області, незалучення суддею до розгляду справ Державної міграційної служби України, вирішення заяв без участі заявників, а також ухвалення рішень за очевидності недостовірності доказів. У 39 із 40 справ представниками заявників були адвокати Б. (17 справ) та П. (22 справи), які надавали суду докази проживання заявників у м. Ржищеві (договори оренди), а також докази на підтвердження наявності підстав для встановлення факту, що має юридичне значення. За висновком Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя, суддя Ржищівського міського суду Київської області К. в усіх справах, попри очевидну непереконливість доказів, не ставила їх під сумнів, не з`ясовувала наявність інших доказів, які б могли довести відповідні факти. Перевіркою встановлено, що всі оскаржені рішення судді К. у справах цієї категорії були скасовані апеляційним судом через порушення правил підсудності, неналежність доказів та наявність ознак фальсифікації доказів. Суддя Ржищівського районного суду Київської області К. була звільнена за вчинення істотного дисциплінарного проступку. За висновком Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя, суддя усвідомлювала, що ухвалені нею судові рішення будуть використані для набуття статусу громадянина, тобто встановлення правового зв`язку з Україною й отримання повного спектра політичних, соціальних та інших прав і обов`язків.   Порушуючи норми ЦПК України, суддя К. не визначила коло заінтересованих осіб, не залучила їх до участі у справах, зокрема органи Державної міграційної служби України, чим позбавила заінтересованих осіб можливості здійснювати свої процесуальні права та виконувати процесуальні обов`язки. Встановлені ознаки того, що суддя К., порушуючи приписи статей 2, 175, 294, 316, 318 ЦПК України, не дотрималась визначених процесуальним законом завдань цивільного судочинства щодо справедливого і неупередженого розгляду та вирішення цивільних справ, не визначала предмет доказування, не перевіряла місце проживання (перебування) заявників, за відсутності належних та допустимих доказів ухвалювала рішення про встановлення факту, що має юридичне значення, всупереч установленому законом порядку.

Метою цього аналізу є вивчення практики застосування місцевими загальними судами м. Києва та Київської області у 2019 – 2023 роках норм законодавства при розгляді справ про встановлення фактів, що мають юридичне значення, які стосувалися питань, пов`язаних із громадянством України,  виявлення складних і спірних питань у судовій практиці та законодавстві, надання пропозицій щодо забезпечення правильного й однакового застосування судами норм права.

Юрисдикція справ про встановлення фактів, що мають юридичне значення

Відповідно до статей 202, 293 ЦПК України встановлення фактів, від яких залежить виникнення, зміна або припинення суб`єктивних прав громадян, здійснюється судами загальної юрисдикції:

– якщо згідно із законом такий факт породжує певні юридичні наслідки (виникнення, зміна або припинення особистих та майнових прав громадян) і встановлення такого факту не пов`язане з подальшим вирішенням підвідомчого судовим органам спору  про право;

– якщо  законом не визначено іншого порядку встановлення відповідного факту;

– якщо отримання заявником в іншому порядку належних документів, що посвідчують ці факти, неможливе або неможливо поновити втрачені чи знищені документи.

Слід мати на увазі, що питання встановлення, оформлення та перевірки належності до громадянства України, прийняття до громадянства України, оформлення набуття громадянства України, припинення громадянства  України, скасування рішень про оформлення набуття громадянства України, а також процедури подання відповідних документів та провадження за ними врегульовано Законом України «Про громадянство України», Указом Президента України від 27 березня 2001 року № 215/2001 «Питання організації виконання Закону України “Про громадянство України”», яким затверджено Порядок провадження за заявами і поданнями з питань громадянства України та виконання прийнятих рішень.

Підсудність справ за заявами про встановлення факту, що породжує право  особи на набуття громадянства України

Відповідно до частини першої статті 316 ЦПК України заява фізичної особи про встановлення факту, що має  юридичне значення, подається до суду за місцем її проживання. Згідно з частиною другою цієї статті підсудність справ за заявою громадянина України, який проживає за її межами, визначається за його клопотанням  ухвалою судді Верховного Суду.

Слід звернути увагу, що цивільне процесуальне законодавство не пов`язує право звернення до суду із заявою про встановлення факту, що має юридичне значення, з наявністю реєстрації особи у встановленому законом порядку за  місцем проживання або перебування. Відповідно, у суду немає підстав для звернення до відповідного органу щодо надання інформації про зареєстроване місце проживання (перебування) заявника.

Крім того, необхідно враховувати положення Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», яким громадянам України, а також іноземцям та особам без громадянства, які на законних підставах перебувають в Україні, гарантується свобода пересування та вільний вибір місця проживання на її території, за винятком обмежень, що встановлені законом. Підстави для перебування іноземців та осіб  без громадянства на території України визначено статтею 4 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», а саме: статус біженця, тимчасове проживання на  період роботи в Україні, участь у реалізації проєктів міжнародної технічної допомоги, проповідування  релігійних віровчень, провадження культурної, наукової, освітньої діяльності на підставах і в порядку, встановлених міжнародними договорами тощо.

Із матеріалів цивільних справ цієї категорії, які були предметом вивчення у зв`язку із зазначеним аналізом, вбачається, що при зверненні до суду із заявами про встановлення факту, що має юридичне значення, для набуття громадянства України особи надавали копії посвідки на тимчасове проживання  із довідкою ЦНАП про реєстрацію місця проживання особи, договори оренди житла, документи про право власності на жиле приміщення за територіальною підсудністю.

Переважна більшість заяв про встановлення факту, що має юридичне значення, для набуття громадянства України були прийняті судами м. Києва на підставі долучених заявниками договорів оренди житла.

При вивченні цивільних справ цієї категорії виявлено факти, які свідчать про надання певними адвокатами, які подавали заяви від імені іноземних громадян, договорів оренди, що містять ознаки фіктивних.

Так, адвокат К. в грудні 2022 року, протягом 2019 – 2023 років, діючи від імені та в інтересах громадян РФ, подавав до Дарницького районного суду м. Києва численні заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, для набуття громадянства України. На підтвердження підстав для звернення саме до Дарницького районного суду м. Києва адвокат К. надавав договори оренди однієї й тієї ж квартири по вул. Бориспільській у м. Києві. При цьому різниця у датах договорів оренди житла становила не більше десяти  днів. Почерк у заповненому бланку договору оренди візуально співпадає з почерком адвоката К., що міститься у його ордері на надання правової допомоги (справи №№ 753/15865/19, 753/16693/19, 753/21737/20, 753/2075/21). Договори оренди одного й того ж самого житла надавалися адвокатом К. у справах №№ 753/16576/19, 753/1144/20. Цей же адвокат К., діючи від імені та в інтересах громадянина РФ, подав до Оболонського районного суду м. Києва разом із заявою договір оренди квартири, яка є місцем здійснення адвокатської діяльності. У справі № 756/14096/20 до Оболонського районного суду м. Києва подана заява про встановлення факту, що має юридичне значення, для набуття громадянства України за територіальним походженням громадянином РФ із наданням договору оренди квартири в Оболонському районі м. Києва, яка належить  представнику заявника – адвокату К.

Цілком очевидно, що виявити збіг адреси проживання у різних заявах та перевірити фактичне проживання в орендованому приміщенні заявника у суду першої інстанції можливості немає. Автоматизований розподіл справ у судах із великою кількістю суддів унеможливлює виявлення збігу адреси різних заявників в одних і тих же справах.

При поданні до суду заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, для набуття громадянства України у справі № 760/20690/21 адвокат С. зазначив місце реєстрації свого довірителя громадянина РФ (м. Владивосток), а  замість місця фактичного проживання в Україні – адресу листування, що є місцем здійснення адвокатської діяльності. Суддя Солом`янського районного суду м. Києва ухвалою залишила заяву без руху і надала строк для усунення наявних недоліків. Заявнику було запропоновано надати достовірні відомості місця поживання громадянина РФ та належні документи їх підтвердження, оскільки робоче місце адвоката С. не може бути адресою проживання заявника. Вимоги ухвали суду першої інстанції заявником усунуті не були,  що стало підставою для постановлення ухвали про визнання неподаною та повернення заяви громадянина РФ. Така ухвала була оскаржена адвокатом С. в апеляційному порядку. Постановою Київського апеляційного суду від 22 листопада 2021 року (апеляційне провадження № 22-ц/824/16181/2021) ухвалу Солом`янського районного суду м. Києва було скасовано, а справу за заявою громадянина РФ повернуто для продовження розгляду. За висновком суду апеляційної інстанції, суд першої інстанції не врахував практики ЕСПЛ і допустив надмірний формалізм.

Із рішенням суду апеляційної інстанції авторам цього узагальнення складно погодитись, але приклад наведено для об`єктивного висвітлення досліджуваного питання, виявлення спірних питань у судовій практиці.

Як свідчать матеріали цивільних справ, іноді заяви про встановлення факту, що має юридичне значення для набуття громадянства України приймалися до провадження судів у порушення вимог частини першої статті 316 ЦПК України. Так, у справах №№ 761/3318/19 і 761/42641/18 Шевченківський районний суд м. Києва відкрив провадження за заявами громадян, місцем проживання яких  зазначено м. Березань Київської області. Єдиною адресою, яка стосувалася Шевченківського району м. Києва, була адреса місця знаходження заінтересованої особи у справі Державної міграційної служби України (м. Київ, вул. Володимирська, буд. 9).

Відкриття провадження та особливості  розгляду справ зазначеної категорії

Для вирішення питання про наявність підстав для відкриття провадження у справі про встановлення факту, що має юридичне значення, для підтвердження набуття / набуття громадянства України першочерговим є знання законодавства, яке визначає відповідні процедурні питання та підстави.

Це важливо тому, що за правилами цивільного судочинства не підлягає встановленню факт, який з точки зору процедури і підстав не має юридичного значення.

Відповідно до частини першої та другої статті 315 ЦПК України у судовому порядку можуть бути встановлені факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом  не визначено іншого порядку  їх встановлення.

Згідно зі статтею 4 Конституції України підстави набуття і припинення громадянства України визначаються законом.

Правовий зміст громадянства України, підстави і порядок його набуття та припинення, повноваження органів державної влади, що беруть участь у вирішенні питань громадянства України, порядок оскарження рішень з питань громадянства, дій чи бездіяльності органів державної влади, їх посадових осіб визначаються Законом України «Про громадянство».

Перелік документів, які подаються для встановлення, оформлення та перевірки належності до громадянства України, прийняття до громадянства України, оформлення набуття громадянства України, а також процедуру подання цих документів та провадження за ними, виконання прийнятих рішень з питань громадянства України визначено Порядком провадження за заявами і поданнями з питань громадянства України та виконання прийнятих рішень, затвердженим Указом Президента України (у редакції Указу Президента України від 27 червня 2006 року № 588/2006) № 215 від 27 березня 2001 року.

Закон України «Про громадянство України» визначає належність до громадянства України (стаття 3) і підстави для набуття громадянства України (стаття 6).

Згідно зі статтею 3 Закону України «Про громадянство України» громадянами України є:

1) усі громадяни колишнього СРСР, які на момент проголошення незалежності України (24 серпня 1991 року) постійно проживали на території України;

2) особи, незалежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, мовних чи інших ознак, які на момент набрання чинності Законом України «Про громадянство України» (13 листопада 1991 року) проживали в Україні і не були громадянами інших держав;

3) особи, які прибули в Україну на постійне проживання після 13 листопада 1991 року і яким у паспорті громадянина колишнього СРСР зразка 1974 року органами внутрішніх справ України внесено напис «громадянин України», та діти таких осіб, які прибули разом із батьками в Україну і на момент прибуття в Україну не досягли повноліття, якщо зазначені особи подали заяви про оформлення належності до громадянства України;

4) особи, які набули громадянство України відповідно до законів України та міжнародних договорів України.

Особи, зазначені у пункті 1 частини першої цієї статті, є громадянами України з 24 серпня 1991 року, зазначені у пункті 2, – з 13 листопада 1991 року, а у пункті 3 – з моменту внесення відмітки про громадянство України.

Закон України «Про громадянство України» (пункт 2 частини першої статті 6, стаття 8) передбачає можливість набуття громадянства України  за територіальним походженням. Особа (іноземець або особа без громадянства), яка сама чи хоча б один із її батьків або її дід чи баба, прадід чи прабаба, або її рідні (повнорідні та неповнорідні) брат чи сестра, син чи дочка, онук чи онука народилися або постійно проживали до 24 серпня 1991 року на території, яка стала територією України відповідно до Закону України «Про правонаступництво України», або яка сама чи хоча б один із її батьків, або її дід чи баба, прадід чи прабаба, або її рідні (повнорідні та неповнорідні) брат чи сестра народилися або постійно проживали на інших територіях, що входили на момент їх народження або під час їх постійного проживання до складу Української Народної Республіки, Західноукраїнської Народної Республіки, Української Держави, Української Соціалістичної Радянської Республіки, Закарпатської України, Української Радянської Соціалістичної Республіки (УРСР), а також її неповнолітні діти мають право на набуття громадянства України за територіальним походженням.

Пунктом 4 Порядку встановлено, що заяви та інші документи з питань громадянства подаються:

особою, яка проживає в Україні на законних підставах, – до територіального підрозділу Державної міграційної служби України за місцем проживання особи в Україні;

особою, якій надано статус біженця в Україні чи притулок в Україні, – до територіального підрозділу Державної міграційної служби України за місцем реєстрації особи;

особою, яка постійно проживає за кордоном, – до дипломатичного представництва чи консульської установи України за місцем постійного проживання особи.

Заяву  та інші документи з питань громадянства  заявник подає особисто.

У разі відсутності документів, що підтверджують факт постійного проживання чи народження особи до 24 серпня 1991 року на території, яка стала територією України відповідно до Закону України «Про правонаступництво України», або на інших територіях, що входили на момент їх народження або під час їх постійного проживання до складу Української Народної Республіки, Західноукраїнської Народної Республіки, Української Держави, Української Соціалістичної Радянської Республіки, Закарпатської України, Української Радянської Соціалістичної Республіки (УРСР), або документів, що підтверджують відповідні родинні стосунки, для оформлення набуття громадянства  України подається відповідне рішення суду.

З огляду на законодавче регламентування питань набуття / підтвердження набуття громадянства України при зверненні до суду про встановлення факту, що має юридичне значення,  особа у заяві має зазначити певний обсяг інформації, відсутність якої є підставою надання судом строку для усунення недоліків. Зокрема, у заяві, крім звичайних реквізитів, має бути зазначено, який саме факт заявник просить встановити і з якою метою з огляду на  положення Закону України «Про громадянство» (стаття 3 або стаття 8), причини неможливості отримання або поновлення документів, які підтверджують цей факт, докази на підтвердження факту. Особа має зазначити про наявність або відсутність у неї іншого громадянства, попереднє звернення до компетентного органу (пункт 4 Порядку) та його наслідки. До заяви додаються докази, які підтверджують викладені обставини і довідки про неможливість поновлення втрачених документів.

Якщо у заяві не зазначено, який конкретно факт просить встановити заявник, з яких причин неможливо одержати або відновити документ, що посвідчує цей факт, якими доказами цей факт підтверджується, або до заяви не приєднано довідки про неможливість одержання чи відновлення необхідних документів, суддя постановляє ухвалу про залишення заяви без руху і надає заявникові строк для виправлення недоліків.  У разі невиконання цих вказівок заява вважається неподаною і повертається заявнику.

Визначення у заяві конкретного факту і мети його встановлення дозволяє судді визначити предмет доказування, чи має цей факт юридичне значення, а також коло заінтересованих осіб.

Наприклад, у березні 2021 року до Голосіївського районного суду м. Києва звернулася громадянка К. із заявою про встановлення факту її постійного проживання на території України з моменту народження (1961 рік) і по сьогодні  (справа № 752/8518/21).  Посилалася на те, що з народження і до цього часу постійно проживає на території України, але  має на руках паспорт громадянина СРСР і бажає отримати паспорт громадянина України.  На її звернення до Голосіївського районного відділу Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби в м. Києві та Київській області отримала роз`яснення про необхідність надання судового рішення про встановлення юридичного факту постійного проживання на території України станом на 24 серпня 1991 року або станом на 13 листопада 1991 року, оскільки її паспорт громадянки колишнього СРСР не містить відмітки про прописку.

Суд не надав строк для усунення недоліків заяви громадянки К. для визначення предмета доказування з огляду на положення Закону України «Про громадянство України», і відкрив провадження у справі. За результатами розгляду справи суд частково задовольнив заяву та встановив факт постійного проживання громадянки К. на території України станом на 24 серпня 1991 року. Слід звернути увагу на те, що заява про встановлення певного факту, що має юридичне значення, на відміну від позову не передбачає можливості часткового задоволення вимог. Відмова у задоволенні заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, не перешкоджає повторному зверненню до суду.

У листопаді 2021 року громадянин М. звернувся до Печерського районного суду м. Києва із заявою про встановлення факту його постійного проживання на території України до 24 серпня 1991 року, а також про те, що він із 1987 року по день винесення судом рішення постійно проживає на території України. Питання надання строку для усунення недоліків заяви для визначення предмета доказування судом вирішено не було, провадження у справі за заявою М. було відкрито (справа № 757/61819/21-ц).

У червні 2023 року до Бориспільського міськрайонного суду Київської області звернулася громадянка Л. із заявою про встановлення факту її постійного проживання на території України станом на 24 серпня 1991 року та станом на 13 листопада 1991 року. Суд також не надав строк для усунення недоліків заяви Л. і відкрив провадження, хоча стаття 3 Закону України «Про громадянство України» визначає різні факти, що мають юридичне значення, стосовно належності до громадянства України, зокрема громадянами України є: – усі громадяни колишнього СРСР, які постійно проживали на території України на момент проголошення незалежності України (24 серпня 1991 року), та особи, які  на момент набрання чинності Законом України «Про громадянство України» (13 листопада 1991 року) проживали в Україні і не були громадянами інших держав (справа № 359/6273/23).

У справах про встановлення факту, що має юридичне значення для набуття громадянства України заінтересованою особою завжди є орган Державної міграційної служби України, куди подаються документи для оформлення громадянства України. Якщо такий орган не зазначений заявником, то він залучається до участі у справі за ініціативою суду.

Із досліджених матеріалів цивільних справ  убачається, що при надходженні заяв про встановлення факту, що має юридичне значення, для набуття громадянства України, мали місце випадки відмови у відкритті провадження через ненадання доказів звернення до органу Державної міграційної служби України із заявою про встановлення належності до громадянства України та  наявність відмови.

Так, ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 29 січня 2022 року громадянину А. відмовлено у відкритті провадження у справі за заявою про встановлення факту постійного проживання на території України станом на 24 серпня 1991 року. Підставою для відмови суд зазначив наявність спору про право – відсутність даних про використання заявником усіх можливостей для отримання статусу громадянина України, ненадання доказів звернення до органу Державної міграційної служби України та отримання відмови  у встановленні належності до громадянства України. Постановою Київського апеляційного суду  від 13 вересня 2022 року ухвала суду першої інстанції  була скасована як помилкова, а справа направлена до суду першої інстанції для продовження розгляду. Суд апеляційної інстанції дійшов висновку про позбавлення заявника права на вирішення спору судом, що суперечить практиці ЄСПЛ (справа № 757/420/22-ц).

Слід враховувати, що справи окремого провадження розглядаються судом із додержанням загальних правил, встановлених ЦПК України, за винятком положень щодо змагальності та меж судового розгляду. Із метою з`ясування обставин справи суд може за власною ініціативою витребувати необхідні докази (частини друга і третя статті 294 ЦПК України).

Справи окремого провадження суд розглядає за участю заявника і заінтересованої особи. Притягнення заінтересованих осіб для участі в розгляді справ окремого провадження є обов`язком, а не правом суду. Залучення судом до участі у справах такої категорії органу Державної міграційної служби України, якщо такий орган не зазначений заявником, доцільно на стадії відкриття провадження.

Підготовче засідання у справах окремого провадження не проводиться, оскільки воно не стосується  спорів про право, які вирішуються у позовному порядку.

Тому після відкриття провадження у справі за заявою про встановлення факту, що має юридичне значення, для набуття / підтвердження набуття громадянства України суд призначає справу до розгляду.

У ході розгляду справи суд досліджує надані заявником докази, перевіряє їх достовірність, за клопотанням заявника або з власної ініціативи витребовує додаткові докази, допитує свідків.

На думку авторів цього узагальнення, у справах про встановлення факту, що має значення, для підтвердження набуття / набуття громадянства України у випадку, якщо пояснення представника заявника в судовому засіданні є недостатніми для повного та всебічного з`ясування обставин, суду доцільно  вислуховувати у судовому засіданні особисті пояснення заявника. Ненадання  заявником  особистих пояснень у судовому засіданні і у зв`язку з цим позбавлення суду можливості встановити всі обставини, перевірити викладені у заяві факти, запропонувати заявити про виклик свідків може бути підставою для відмови у задоволенні заяви за недоведеністю.

Особиста явка заявника у справах такої категорії надасть суду можливість перевірити і правильність відкриття провадження у справі за територіальною підсудністю. Як раніше зазначалося, переважна більшість таких справ розглянуті судами за підсудністю, яка визначалася за адресою проживання заявника в орендованому житловому приміщенні. У ході розгляду виявлені численні  договори оренди одного й того ж приміщення різними заявниками, що ставить під сумнів факт існування орендних правовідносин.

Як приклад можливого маніпулювання підставами для територіальної підсудності є справи за заявами Ч.,  що перебували у провадженні Дарницького й Оболонського районних судів м. Києва (справи №№ 753/2075/21 і 756/11279/21), а також за заявами Є., що перебували у провадженні Деснянського районного суду й Дарницького районних судів м. Києва (справи №№ 754/1534/21 і 753/11813/21).

У січні 2021 року адвокат К., діючи від імені та в інтересах Ч., звернувся до Дарницького районного суду м. Києва із заявою про встановлення факту проживання в неповнолітньому віці разом зі своєю матір`ю Т. на території України (у с. Владиславівка Кіровського району АР Крим) станом на 24 серпня 1991 року і 13 листопада 1991 року. На підтвердження територіальної підсудності заяви разом з іншими документами надав договір оренди квартири (в Дарницькому районі м. Києва), укладений 03 січня 2021 року між орендодавцем Л. і орендарем Ч. На стадії відкриття провадження у справі за заявою Ч. суд із власної ініціативи залучив як заінтересовану особу Державну міграційну службу  України. Після відкриття провадження у справі до суду надійшли заперечення Державної міграційної служби, в яких наводилися підстави неналежності наданих заявником доказів. Ухвалою Дарницького районного суду м. Києва від  26 квітня 2021 року суд визнав явку  заявника Ч. в судове засідання обов`язковою і відклав розгляд справи на 19 травня 2021 року. 11 травня 2021 року адвокат К. подав до суду заяву про залишення заяви Ч. без розгляду. Ухвалою Дарницького районного суду м. Києва від 19 травня 2021 року заяву Ч. про встановлення факту, що має юридичне значення, було залишено без розгляду.

26 липня 2021 року адвокат К., діючи від імені та в інтересах Ч. (заявник той же, що і у справі Дарницького районного суду м. Києва), звернувся до Оболонського районного суду м. Києва із заявою про встановлення факту проживання Ч. у неповнолітньому віці разом зі своєю матір`ю Т. на території України (у с. Владиславівка Кіровського району Автономної Республіки Крим) станом на 24 серпня 1991 року і 13 листопада 1991 року. На підтвердження територіальної підсудності заяви разом з іншими документами надав договір оренди квартири (в Оболонському районі м. Києва), укладений 27 травня 2021 року між орендодавцем Л. (орендодавець той же, що і за договором оренди, наданим Дарницькому районному суду м. Києва) і орендарем Ч. Адвокат К. свідомо не зазначив як заінтересовану особу у справі орган Державної міграційної служби. На виконання вимог ухвали суду адвокат К. усунув недоліки заяви і при визначенні кола заінтересованих осіб зазначив Оболонський районний відділ Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області. Після відкриття провадження у справі до суду надійшли заперечення Державної міграційної служби, в яких наводилися підстави неналежності наданих заявником Ч. доказів. Рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 09 лютого 2023 року у задоволенні заяви Ч. про встановлення факту, що має юридичне значення, відмовлено. За результатами розгляду апеляційної скарги адвоката К., який діяв від імені та в інтересах Ч., Київський апеляційний суд погодився з правильністю висновків суду першої інстанції про недоведеність підстав задоволення заяви.

У червні 2021 року адвокат К., діючи від імені та в інтересах Є., звернувся до Деснянського районного суду м. Києва із заявою про встановлення факту народження 21 березня 1931 року баби Є. в м. Краснодон Ворошиловградської області УРСР. На підтвердження територіальної підсудності заяви разом з іншими документами надав договір оренди Є. квартири у Деснянському районі м. Києва. Ухвалою Деснянського районного суду м. Києва від 05 лютого 2021 року заява Є. залишена без руху із наданням строку для усунення наявних недоліків. Відповідно до ухвали суду, із заяви Є. вбачається, що на його звернення рекомендувала звернутися особисто до Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області з наявними документами з метою їх перевірки на відповідність оформлення вимогам законодавства України.  Жодних доказів такого звернення до органу Державної міграційної служби Є. не надав, а тому суд запропонував долучити такі документи до заяви про встановлення факту, що має юридичне значення.
31 березня 2021 року ухвалою Деснянського районного суду м. Києва заяву Є. визнано неподаною та повернуто через невиконання вимог ухвали суду від 05 лютого 2021 року. В ухвалі суд також зазначив, що направлена поштою на адресу Є. ухвала суду від 05 лютого 2021 року повернулась неврученою у зв`язку із закінченням терміну зберігання.

У червні 2021 року (тобто одночасно із зверненням до Деснянського районного суду м. Києва) адвокат К., діючи від імені та в інтересах Є. (заявник той же, який звернувся до Дарницького районного суду м. Києва) звернувся із заявою про встановлення факту народження 21 березня 1931 року баби Є. у м. Краснодон Ворошиловградської області УРСР. Рішенням Дарницького  районного суду м. Києва від 05 серпня 2021 року заяву Є. про встановлення факту, що має юридичне значення, було задоволено. На жаль, для проведення цього узагальнення суд першої інстанції надав лише копію рішення, а не матеріали цивільної справи.

Як вбачається із досліджених матеріалів справ зазначеної категорії, у багатьох випадках суди не лише не вчиняли жодних дій щодо витребування додаткових доказів, але й вирішували заяви за відсутності як заявника, так і його представника.

Заінтересована особа та врахування її позиції

Відповідно до пункту 4 розділу I Порядку заяви та інші документи з питань громадянства України подаються:

особою, яка проживає в Україні на законних підставах, – до територіального підрозділу Державної міграційної служби України за місцем проживання особи в Україні;

особою, якій надано статус біженця в Україні чи притулок в Україні, – до територіального підрозділу Державної міграційної служби України за місцем реєстрації особи;

особою, яка постійно проживає за кордоном, – до дипломатичного представництва чи консульської установи України за місцем постійного проживання особи.

Переважно у зверненнях до суду із заявою про встановлення факту, що має юридичне значення для набуття громадянства України, заінтересованою особою зазначали територіальний підрозділ Державної міграційної служби України за місцем проживання особи. У невеликій кількості справ заінтересованими особами зазначали посольства України за місцем постійного проживання за кордоном, МЗС України.

При вирішенні заяв про встановлення факту, що має юридичне значення для набуття / підтвердження набуття громадянства України, велику увагу слід приділяти позиції заінтересованої особи – органу Державної  міграційної служби України.

Саме цей орган згідно з діючим законодавством є компетентним  у вирішенні заяв та інших документів для встановлення, оформлення і перевірки належності до громадянства України, прийняття до громадянства України, оформлення набуття громадянства України.

Практично в усіх цивільних справах містяться пояснення органу міграційної служби, надані у зв`язку з розглядом заяв про встановлення факту, що має юридичне значення.

У цих поясненнях заінтересована особа викладає законодавче регламентування питання, яке ініціює заявник, а також висловлює свою думку щодо доведеності заявлених вимог, у певних випадках звертає увагу суду на неправильний предмет доказування, повідомляє про попередні звернення до Державної міграційної служби заявника та іноді повідомляє суд про відсутність даних про перетин заявником державного кордону України.

Так, у провадженні Дніпровського районного суду м. Києва перебувала заява П. про встановлення факту постійного проживання на території Української Радянської Соціалістичної Республіки станом на 24 серпня 1991 року, а саме в період із 01 вересня 1967 року по 08 вересня 1975 року та з 12 липня 1978 року по 30 листопада 1981 року. В ході розгляду справи Центральне міжрегіональне управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області надало письмові пояснення, в яких зазначило про відсутність належних та допустимих доказів проживання П. на території України станом на 24 серпня 1991 року або на 13 листопада 1991 року, а також звертало увагу на неналежний предмет доказування. Суд першої інстанції відмовив у задоволенні заяви П. з підстав недоведеності факту його проживання на території України станом на 24 серпня 1991 року або на 13 листопада 1991 року. Рішення суду було оскаржено в апеляційному порядку та скасовано з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні заяви П. з інших підстав. Наведено обґрунтування, що факт проживання П. у період із 01 вересня 1967 року по 08 вересня 1975 року та з 12 липня 1978 року по 30 листопада 1981 року  не має юридичного значення з огляду на положення Закону України «Про громадянство України» (справа № 755/15727).

У провадженні Солом`янського районного суду м. Києва перебувала заява Г. про встановлення факту народження на території Ружинського району Київської області  30 грудня 1930 року його баби Ц. У зв`язку з відкриттям провадження у справі заінтересована особа Центральне міжрегіональне управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області подало письмові пояснення, у яких заперечувало наявність доказів, які надають можливість заявнику встановити факт народження його баби на території України і отримати громадянство за територіальним походженням. У цій справі Г. доводив свої вимоги копіями свідоцтва про народження Ц., свідоцтва про шлюб між Ц. і П., свідоцтва про народження П., свідоцтва про смерть П., довідки про укладення шлюбу між П. і Г., свідоцтва про народження Г., запитами до Державного архіву Житомирської області та відповіддю на нього. Заявник звертав увагу, що у наявній копії свідоцтва про народження його баби Ц. зазначена дата народження 30 грудня 1930 року, місце народження – Ружинський район Київської області, місце реєстрації Трубіївський ЗАГС Ворошилівського району. У свідоцтві про шлюб та свідоцтві про смерть Ц. зазначено місце народження – с. Трубнівка Ружинського району Київської області. Як вбачається з листа  Державного архіву Житомирської області, неможливо підтвердити дату народження баби заявника, оскільки книга реєстрації актових записів  про народження по Трубіївській сільраді Ружинського району за 1930 рік не надходила на зберігання. Разом із тим, із копії свідоцтва про народження Ц. вбачається, що відповідний актовий запис про дату народження 30 грудня 1930 року вчинений 15 грудня 1942 року (№ 184). Доказів про відсутність запису про народження Ц. у книзі реєстрації актових записів про народження Ц. Ворошилівського ЗАГС за 1942 рік суду не надано. Суд відмовив у задоволенні заяви Г. про встановлення факту, що має юридичне значення, зазначивши, що неможливо достовірно встановити місце народження баби заявника на території України. Враховуючи військовий час на період 1942 року та подальше постійне проживання Ц. (П.) А. В. у м. Владивосток, то можна лише домислити та припустити, що відновлення свідоцтва про  народження останньої відбулося у 1942 році в «ЗАГС Ворошиловського района» саме у цьому місті, в якому родина опинилася, можливо, внаслідок  евакуації з місця бойових дій, та фактично з її слів або зі слів родичів. Однак рішення суду не може ґрунтуватися на припущеннях, а сторона заявника не вчинила жодних заходів для з`ясування більш конкретних обставин, які б вплинули на їх виявлення навіть за ініціативою суду. Рішення суду першої інстанції не було оскаржено в апеляційному порядку (справа № 760/20690/21).

Із вивчених матеріалів цивільних справ вбачається, що певні особи, не отримавши позитивного результату розгляду їхніх заяв про встановлення факту підтвердження набуття / набуття громадянства України, зверталися в інші суди з такими ж самими заявами і з тим же переліком доказів. Виявлено випадки, коли суд встановлював факт, який не має юридичного значення для підтвердження набуття громадянства України, і особи зверталися до суду повторно з іншим предметом доказування. Спрощений підхід суду у вирішенні таких заяв дозволяв отримати бажане для заявників рішення.

Так, у провадженні Богуславського районного суду Київської області  з червня 2023 року перебувала справа за заявою М., заінтересована особа: Державне міжрегіональне управління Державної міграційної служби України у м. Києві та Київській області, про встановлення факту проживання на території України  станом на 24 серпня 1991 року (справа № 358/840/23). М. посилався на те, що рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 11 липня 2006 року встановлено факт його проживання на території України з 1991 року до сьогодні (справа № 2-0-126/2006). У серпні 2002 року він подав до Києво-Святошинського районного суду Київської області заяву про ухвалення додаткового рішення, яким просив встановити факт, що М. постійно проживав на території України станом на 24 серпня 1991 року і по теперішній час. Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 09 серпня 2022 року у задоволенні заяви про ухвалення додаткового рішення було відмовлено, оскільки наведені у заяві факти не були предметом судового розгляду.  М.  просив встановити факт  його проживання на території України станом на 24 серпня 1991 року, посилаючись на наявну копію довідки Сватівського РВК Луганської області від 14 лютого 2007 року про перебування його на військовому обліку з 11 травня 1991 року. Центральне міжрегіональне управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області подало до суду письмові пояснення, заперечуючи наявність підстав для задоволення заяви М. за недоведеністю. Рішенням Богуславського районного суду Київської області від 19 вересня 2023 року без участі в судовому засіданні М. та його представника, представників заінтересованої особи заява М. була задоволена, встановлено факт його проживання на території України станом на 24 серпня 1991 року.

У цій справі привертають увагу протиріччя наявні у заявах М., що подавалися до Києво-Святошинського та Богуславського районних судів Київської області. У заяві до Києво-Святошинського районного суду Київської області М. зазначав, що з 1991 року постійно і до цього часу проживає на території України. Тобто М. вважається таким, що набув громадянство України за наявності у нього паспорта громадянина СРСР, адже за статтею 3 Закону України «Про громадянство України» усі громадяни колишнього СРСР, які  на момент проголошення незалежності України (24 серпня 1991 року) постійно проживали на території України, є громадянами України.

 В адресованій Богуславському  районному суду Київської області заяві М. просив встановити факт проживання  на території України станом на 24 серпня 1991 року. Встановлення факту постійного проживанням М. на території України станом із 1991 року до цього часу, яке встановлено Києво-Святошинським районним судом Київської області, суперечить факту проживання М. на території України на певну дату – 24 серпня 1991 року. Крім того,  проживання  на території України на 24 серпня 1991 року, яке не є постійним, не має юридичного значення з огляду на положення Закону України «Про громадянство України».

У цій справі цікаве й те, що в грудні 2023 року М. подав до суду заяву про виправлення описки в рішенні Богуславського районного суду Київської області  від 19 вересня 2023 року, в якій просив у резолютивній частині рішення зазначити словосполучення «постійно проживав», а також замість «станом на 24 серпня 1991 року» вказати «станом до 24 серпня 1991 року». Ухвалою Богуславського районного суду Київської області заява М. про виправлення описки була повністю задоволена. У травні 2024 року М. подав до Богуславського районного суду Київської області ще одну заяву, у якій просив виправити описки  в рішенні суду від 19 вересня 2023 року у написанні його імені по батькові – «ІНФОРМАЦІЯ_1» замість «ІНФОРМАЦІЯ_2», посилаючись на неправильний переклад на українську мову його особистих даних, які містяться у його паспорті громадянина РФ, виданому 29 січня 2024 року довідці інформаційного центру МВС РФ про відсутність судимості, свідоцтві про народження його доньки. Ухвалою Богуславського районного суду Київської області від 05 червня 2024 року у виправленні описок в рішенні суду від 19 вересня 2023 року було відмовлено.

Із досліджених матеріалів справ про встановлення факту, що має юридичне значення, для набуття / підтвердження набуття громадянства України вбачається, що органи Державної міграційної служби, як заінтересовані особи у справах цієї категорії, не завжди ретельно вивчали документи заявників та викладали у поясненнях позицію, що відповідає положенням спеціального законодавства про громадянство України. Але це не звільняє суди від обов`язку правильно застосовувати законодавство, повно та всебічно досліджувати обставини справи, ухвалювати законне та обґрунтоване рішення.

Так, у провадженні Богуславського районного суду Київської області з листопада 2022 року перебувала справа за заявою В. про встановлення факту постійного проживання на території України станом на 24 серпня 1991 року і на 13 листопада 1991 року. До заяви було долучено довідку старости Хохітвянського старостинського округу виконавчого комітету Богуславської міської ради Київської області від 08 вересня 2022 року про те,  що згідно з даними погосподарської книги за 1991–1995 роки В. із 15 січня 1991 року по 10 березня 1995 року проживала без реєстрації за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_3, Обухівського (Богуславського) району Київської області. Також заявниця надала копії своїх свідоцтв про народження та шлюб у Вірменській РСР, копію свого паспорта громадянки Республіки Вірменія. Представник Богуславського відділу Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області подав до суду заяву про вирішення заяви В. на розсуд суду. Рішенням Богуславського районного суду Київської області від 22 грудня 2022 року заяву В. було задоволено. Встановлено факт її постійного проживання на території України станом до 24 серпня 1991 року та на 13 листопада 1991 року. Поза увагою суду залишився той факт, що з наявної у матеріалах справи копії паспорта В. вбачається, що з 08 квітня 1986 року її місце проживання зареєстроване у Республіці Вірменія (справа № 358/1137/22).

 

Розгляд судом заяв осіб, які мають паспорт громадянина  колишнього СРСР без даних про місце простійного проживання або втратили такий паспорт

Відповідно до пункту 7 розділу II Порядку провадження за заявами і поданнями з питань громадянства України та виконання прийнятих рішень встановлення належності до громадянства України стосується громадян колишнього СРСР, які не одержали паспорт громадянина України або паспорт громадянина України для виїзду за кордон та не мають у паспорті громадянина колишнього СРСР відмітки про прописку, що підтверджує факт їхнього постійного проживання на території України за станом на 24 серпня 1991 року або проживання в Україні за станом на 13 листопада 1991 року. Пунктом 44 цього Порядку встановлено, що у разі відсутності документів, що підтверджують факт постійного проживання особи до 24 серпня 1991 року на території, яка стала територією України, для оформлення набуття громадянства України подається відповідне рішення суду.

Згідно з пунктом 8 Порядку для встановлення належності до громадянства України відповідно до пункту 1 частини першої статті 3 Закону України «Про громадянство України» особа, яка станом на 24 серпня 1991 року постійно проживала на території України і перебувала у громадянстві колишнього СРСР, але не має у паспорті громадянина колишнього СРСР відмітки про прописку, що підтверджує факт її постійного проживання на території України на зазначену дату, подає:

а) заяву про встановлення належності до громадянства України;

б) копію паспорта громадянина колишнього СРСР. У разі відсутності паспорта громадянина колишнього СРСР подається довідка територіального підрозділу Державної міграційної служби України про встановлення особи та про те, що за станом на 24 серпня 1991 року особа перебувала в громадянстві колишнього СРСР (за наявності документів, що підтверджують зазначений факт);

в) судове рішення про встановлення юридичного факту постійного проживання особи на території України за станом на 24 серпня 1991 року.

За змістом цієї норми зверненню до територіального органу державної міграційної служби із заявою про встановлення та оформлення належності до громадянства України у разі відсутності паспорта громадянина колишнього СРСР має передувати процедура встановлення особи.

У місцевих судах м. Києва та Київської області наявна практика розгляду заяв про встановлення факту, що має юридичне значення, для підтвердження набуття громадянства України особами, які перебували у громадянстві колишнього СРСР, але не мають у паспорті громадянина колишнього СРСР відмітки про прописку, що підтверджує факт її постійного проживання на території України станом на 24 серпня 1991 року. З досліджених матеріалів цивільних справ вбачається, що з такими заявами зверталися особи, які притягувалися до кримінальної відповідальності, втратили паспорт громадянина колишнього СРСР або не здійснили заміни паспорта громадянина колишнього СРСР. Заяви подавали особи, які протягом тривалого часу не мали постійного місця проживання, не працювали та є бездомними. Необхідність отримання паспорта громадянина України вони ініціювали бажанням отримати соціальну пенсію, прийняти спадщину тощо.

Так, до Таращанського районного суду Київської області у липні 2023 року звернулася Н. із заявою про встановлення її особи та факту постійного проживання на території України станом на 24 серпня 1991 року, посилаючись на те, що народилася 20 лютого 1972 року в м. Кам`янець-Подільський Хмельницької області, не отримувала паспорт громадянина колишнього СРСР та не має даних про постійне місце проживання станом на 24 серпня 1991 року.  Ухвалою судді Таращанського районного суду Київської області від 17 липня 2023 року заяву Н. залишено без руху із наданням строку для усунення наявних недоліків. В ухвалі суд зазначив, що з долучених до заяви Н. документів убачається наявність наданого їй начальником Таращанського відділу Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби в м. Києві та Київській області роз`яснення про передбачений чинним законодавством порядок отримання паспорта громадянина України у зв`язку із втратою. Таке роз`яснення не є відмовою в оформленні паспорта. Суд звернув увагу заявниці на положення пунктів 43–44 Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 березня 2015 року № 302 у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 26 жовтня 2016 року № 745, статті 10 Закону України «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус», пунктів 20, 33, 34 Порядку розгляду заяв про визнання особою без громадянства, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 24 березня 2021 № 317. Цими положеннями передбачено, що встановлення особи є процедурою, яку проводять співробітники Державної міграційної служби в межах процедури видачі паспорта громадянина України та розгляду заяв про визнання особою без громадянства за умови відсутності документів, які дозволяють впевнитися в особі заявника, та неможливості ідентифікації особи, метою якої є ототожнення особи заявника із заявленими ідентифікаційними даними, та видачі документа, що посвідчує особу.  За результатами проведення процедури встановлення особи, підтвердження факту державної реєстрації народження, а також перевірки факту належності особи до громадянства України працівником територіального підрозділу Державної міграційної служби складається висновок за встановленою формою, який затверджується керівником територіального органу міграційної служби або його заступником.
Матеріали заяви не містять даних про те, що заявниця скористалась передбаченим законом порядком встановлення її особи і отримання паспорта громадянки України, а тому застосування судом положення частини другої статті 315 ЦПК України для встановлення відповідного факту неможливе, як наслідок – без встановлення особи заявниці неможливо встановити факт її постійного проживання  на території України. Недоліки заяви Н. усунуті не були. Ухвалою Таращанського районного суду Київської області заява Н. визнана неподаною та повернута (справа № 379/995/23).

У провадженні цього ж суду перебувала заява Б. про встановлення особи та факту її постійного проживання на території України станом на 24 серпня 1991 року (справа № 379/1604/19). Заявниця посилалася на те, що із 1986 року постійно без реєстрації проживає в м. Тараща Київської області, але не отримувала паспорт громадянки України. Рішенням Таращанського районного суду Київської області від 05 травня 2020 року заяву Б. задоволено: встановлено факт, що Б. постійно проживала на території України (Київська обл., м. Тараща) із 1986 року по теперішній час, у тому числі станом на 24 серпня 1991 року та 13 листопада 1991 року. Із резолютивної частини рішення убачається, що питання встановлення особи Б. судом вирішено не було. Це стало причиною повторного звернення Б. до суду в жовтні 2023 року із заявою про встановлення особи (справа № 379/1525/23), у якій вона посилалася на те, що звернулася до Таращанського відділу Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області стосовно видачі паспорта громадянина України, надавши рішення  Таращанського районного суду Київської області від 05 травня 2020 року про встановлення факту її постійного проживання на території України станом на 24 серпня 1991 року. Через два місяці після звернення Таращанський відділ Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області повернув Б. її документи  і повідомив про припинення розгляду її заяви через те, що рішенням суду не було встановлено її особи. Ухвалою судді Таращанського районного суду Київської області від 17 жовтня 2023 року заяву Б. залишено без руху із наданням строку для усунення наявних недоліків. В ухвалі суд роз`яснив Б. передбачену процедуру встановлення особи органами Державної міграційної служби і запропонував надати докази наявності відмови. Ухвалою Таращанського районного суду Київської області від  23 листопада 2023 року заява Б. була визнана неподаною та повернута.

Слід зазначити, що Верховний Суд стосовно згаданої категорії справ також сформував відповідну судову практику. Так, постановою Верховного Суду від 08 квітня 2020 року у справі № 757/44694/17-ц (провадження № 61-14495св18) за результатами розгляду касаційної скарги Головного управління Державної міграційної служби України в місті Києві було скасовано рішення Печерського районного суду міста Києва від 11 вересня 2017 року та постанову Апеляційного суду міста Києва від 16 січня 2018 року у справі за заявою А. Суд касаційної інстанції ухвалив нове рішення про відмову у задоволенні заяви А. через відсутність доказів, щодо ініціювання ним питання проведення процедури встановлення особи органами Державної міграційної служби або наявності рішення суду про встановлення особи (для осіб, яких не було встановлено за результатами проведення процедури встановлення особи).

Із досліджених матеріалів справ вбачається, що місцеві суди ухвалювали рішення про встановлення одночасно особи заявника і факту проживання його на території України станом на 24 серпня 1991 року.

Так, рішенням Вишгородського районного суду Київської області від 27 січня 2020 року задоволено заяву К. про встановлення її особи та факту безвиїзного проживання на території України станом на 24 серпня 1991 року і по теперішній час (справа № 363/4387/19). Із матеріалів справи вбачається, що до заяви К. надала лист начальника Вишгородського районного відділу Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області, яким їй повідомлено про те, що проведеною перевіркою її особу не встановлено, належність до громадянства України не підтверджено. Для оформлення паспорта громадянина України запропоновано надати рішення суду про встановлення особи та належність до громадянства України. З матеріалів цивільної справи вбачається, що у ході розгляду справи суд досліджував надані К. письмові докази, а також допитав двох свідків.

Якість складання судових рішень у справах даної категорії

Ухвалюючи рішення, суд виступає як орган, уповноважений здійснювати акт правосуддя від імені держави. Рішення суд ухвалює іменем України і це зобов`язує суддів з особливою увагою та відповідальністю ставитися до його ухвалення, його форми і змісту. Рішення по кожній справі повинно бути законним і обґрунтованим (стаття 263 ЦПК України).

Суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги, за результатами аналізу та оцінки таких засобів, як письмові, речові й електронні докази, висновки експертів, показання свідків (частина 2 статті 46 ЦПК України). Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Рішення суду обґрунтовується на доказах з урахуванням їх належності (наявність інформації щодо предмета доказування), а також допустимості (одержання доказів без порушення закону).

Суд не повинен у рішенні обмежуватися переліком доказів, якими підтверджуються ті чи інші обставини, які мають значення для справи, а зобов`язаний викласти зміст цих доказів. Якщо суд відхиляє докази, то він має навести мотиви такого відхилення (пункт 3 частини четвертої статті 265 ЦПК України).

Відповідно до частини першої статті 319 ЦПК України у рішенні суду про встановлення факту, що має юридичне значення, повинно бути зазначено відомості про факт, встановлений судом, мету його встановлення, а також докази, на підставі яких суд установив цей факт.

З огляду на проведений Київським апеляційним судом аналіз якості складання судових рішень, які ухвалювалися місцевими судами м. Києва та Київської області у справах цієї категорії в 2019–2023 роках, можна зазначити, що особливу увагу приділено викладенню встановлених обставин із посиланням на досліджені судом докази, оцінку їх достовірності, достатності, допустимості і належності. Також вивчалося питання правильності викладення у резолютивній частині  про факт, встановлений судом, з урахуванням положень Закону України «Про громадянство України».

Керуючись положеннями Закону України «Про громадянство України», належність до громадянства України (пункти 1 і 2 статті 3 цього Закону) заявники доводили письмовими доказами, які містили інформацію про їх постійне проживання на території України на момент  проголошення її незалежності (24 серпня 1991 року), проживання в Україні на момент набрання чинності Законом України «Про громадянство України» (13 листопада 1991 року),  а також показами свідків. Обставини набуття громадянства України за територіальним походженням (стаття 8 Закону України «Про громадянство України»), які поширювалися на іноземців або осіб без громадянства, заявники доводили письмовими доказами, а також показами свідків про наявність родинних стосунків, народження або постійне проживання їх, одним із їхніх батьків, їхніх діда чи баби, прадіда чи прабаби, рідних (повнорідних або неповнорідних) брата чи сестри, сина чи дочки, онука чи онуки до 24 серпня 1991 року на території, яка стала  територією України відповідно до Закону України «Про правонаступництво України», або на територіях, що входили до складу Української Народної Республіки, Західноукраїнської Народної Республіки, Української Держави, Української Соціалістичної Радянської Республіки, Закарпатської України, Української Радянської Соціалістичної Республіки (УРСР).

Крім того, з аналізу судових рішень у справах цієї категорії вбачається, що судді місцевих судів у мотивувальній частині таких рішень наводили встановлені фактичні обставини та досліджені докази, на підставі яких вони їх встановлювали. Разом із тим у численних випадках судді не зазначали джерело походження та  зміст досліджених  письмових доказів.

Наприклад, у мотивувальній частині рішення Печерського районного суду м. Києва (справа № 757/61819/21-ц) вказано про встановлення навчання  заявника у вищому навчальному закладі – Донецькому інституті радянської торгівлі за спеціальністю «товарознавство і організація торгівлі продовольчими товарами»  у період із 1987 по 1991 рік «Весь час навчання (з 1987 по 1991 рік включно) заявник проживав та був прописаний зареєстрований за адресою: м. Донецьк)». На підставі якого саме письмового доказу встановлено проживання і реєстрацію заявника у 1987 – 1991 роках суд не зазначив.

У мотивувальній частині рішення Святошинського районного суду м. Києва (справа № 759/8853/23), яка визначена окремим розділом «Фактичні обставини справи, суд зазначив: «Судом встановлено, що заявник має закордонний паспорт громадянина України (а. с. 9). Відповідно до свідоцтва про одруження 15.08.2001 року у м. Києві заявник одружилася із громадянином російської федерації (а. с. 12). 11.06.2008 року у подружжя народилася дочка ОСОБА_3 у м. москва, росія (а. с.13). Нотаріально заявою батько дитини надав згоду щодо отримання громадянства своєю дочкою(а. с.18)”.

Як приклад правильного викладення мотивувальної частини рішення у справах цієї категорії може слугувати рішення  Голосіївського районного суду м. Києва у справі № 752/8518/21. Так «Судом встановлено, що ОСОБА_1 народилась ІНФОРМАЦІЯ_3, що підтверджується свідоцтвом про народження серія НОМЕР_1, виданим відділом реєстрації актів цивільного стану Голосіївського районного управління юстиції м. Києва.

ОСОБІ_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, відділом внутрішніх справ Збаражського райвиконкому Тернопільської області 23 серпня 1986 року, видано паспорт громадянина Союзу радянських соціалістичних республік серія НОМЕР_2.

Як вбачається з матеріалів справи, а саме паспорта серії НОМЕР_2, виданого відділом внутрішніх справ Збаражського райвиконкому Тернопільської області 23 серпня 1986 року, ОСОБА_1 була прописана за адресою АДРЕСА_4, з 23 вересня 1986 року по 23.11.1987 року; та виписана 20.10.1987 року.

Крім того, з матеріалів справи вбачається, а саме з паспорту серії НОМЕР_2, виданим відділом внутрішніх справ Збаражського райвиконкому Тернопільської області 23 серпня 1986 року, ОСОБА_1 , була прописана за адресою АДРЕСА_5 , з 03.08.1990 року по 30.07.1991 року; та виписана 05.12.1990 року.

В паспорті серії НОМЕР_2, виданим відділом внутрішніх справ Збаражського райвиконкому Тернопільської області 23 серпня 1986 року, зазначено, що ОСОБА_1 , зареєструвала шлюб з ОСОБА_2 27 жовтня 1990 року.

Відповідно до довідки від 26.01.1992 року №261, виданої виконкомом Петропавлівсько-Борщагівської сільської ради народних депутатів, ОСОБА_8 , дійсно проживала в АДРЕСА_2 , та дійсно проживає в селі постійно, але не прописана, так як будинок згорів, документи відновлюються і буде постійно прописана.

Відповідно до рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 15.05.1997 року, між ОСОБА_8 та ОСОБА_2 розірвано шлюб, зареєстрований П.П. Борщагівською сільською радою, Києво-Святошинського району, за актовим записом №29.

З вкладного талону, до паспортного документу серія НОМЕР_2 , виданого старшим інспектором ВПРФО Голосіївського РУГУ МВС України в м. Києві громадянином М., термін перебування ОСОБА_1 продовжено до 20.08.2008 року».

У мотивувальній частині рішення суд, крім посилання на досліджені письмові докази із розкриттям їх змісту,  викладає покази свідків щодо предмета доказування. У рішенні суд надає оцінку показам свідків у сукупності з обставинами у справі, встановленими на підставі пояснень заявника і досліджених  письмових доказів.

Гарним прикладом правильного викладення у рішенні суду мотивів відхилення досліджених доказів може бути рішення Фастівського міськрайонного суду Київської області у справі № 381/345/20. «Звертаючись до суду з даною заявою, заявник посилається на те, що в період з липня 1989 по серпень 1992 року він проживав у сестри своєї матерів в м. Фастів Київської області, в тому числі і на момент проголошення самостійності України 24 серпня 1991 року. Однак, при зверненні до Фастівського районного відділу Управління Державної міграційної служби з питань набуття громадянства, з метою отримання громадянства України, йому було відмовлено у видачі громадянства, оскільки факт постійного проживання на території України повинен бути встановлений у судовому порядку.

Так, на підтвердження своїх заявлених вимог, заявником надано копію Атестату № 413 виданого 3 червня 1992 року та довідку «Фастівського центру професійно-технічної освіти» ДПТНЗ Міністерства освіти та науки України від 22 січня 2020 року за №33, з яких вбачається, що в період часу з 01 вересня 1991 року по 30 червня 1992 року ОСОБА_2 навчався у Фастівському СПТУ-18 за професією слюсар механіко-складальних робіт (а.с.14, 16).

Разом з тим, стороною заявника до суду надано Акт від 23 січня 2020 року за №9 підписаний сусідами, в якому зазначено, що заявник ОСОБА_2 , з липня 1989 року по серпень 1992 рік проживав по АДРЕСА_1 (а.с. 15).

Окрім того, в судовому засіданні 26 травня 2020 року було допитано сусідів, які підписали вказаний акт, в якості свідків: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5.

Так, свідок ОСОБА_4 суду показала, що вона є сусідкою заявника, який з 1989 року по серпень 1992 року проживав періодично – «наїздами» у сім`ї ОСОБА_6, так як навчався у Фастівському ПТУ.

Свідок ОСОБА_5 суду показала, що із заявником має дружні відносини, в період часу з липня 1989 року по вересень 1992 року він постійно проживав на території України, оскільки навчався у ПТУ № 18, зараз проживає у м. Фастів, проте на даний час знаходиться на своїй Батьківщині. Сім`ї у заявника на території України не має, його сім`я знаходиться в « Арменії ».

Свідок ОСОБА_3 суду показав, що з 1976 року він товаришує із сім`єю ОСОБА_6 . У 1989 році до них приїхав племінник та проживав у них по 1992 рік. На даний час ОСОБА_2 перебуває у «Арменії».

Статтею 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Оцінюючи вказані показання свідків, суд не приймає їх до уваги, оскільки з огляду на тривалий час, що минув з 1989 року по даний час, в судовому засіданні однозначно та у хронологічній послідовності підтвердити постійний 2-х чи 3-х річний період проживання заявника в Україні вони не змогли, плутались в наданні показань в суді. Загалом зазначили про періодичне проживання в Україні лише під час навчання, а в інший період заявник виїжджав на батьківщину у Вірменію. Крім того, вказані свідки вже тривалий час перебувають у дружніх стосунках із сім`єю ОСОБА_6 та особисто із заявником, а тому зацікавлені у розгляді справи на його користь.

Інших доказів безперервного проживання заявника у період з липня 1989 по серпень 1992 року суду надано не було.»

Резолютивна частина рішення суду про встановлення факту, що має юридичне значення для набуття громадянства України має відповідати предмету доказування з огляду на положення статей 3 і 8 Закону України «Про громадянство України».

Згідно із статтею 3 Закону України «Про громадянство України» громадянами України є:

1) усі громадяни колишнього СРСР, які на момент проголошення незалежності України (24 серпня 1991 року) постійно проживали на території України;

2) особи, незалежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, мовних чи інших ознак, які на момент набрання чинності Законом України «Про громадянство України”»(13 листопада 1991 року) проживали в Україні і не були громадянами інших держав.

Визначені у пунктах 1 і 2 статті 3 цього Закону факти є взаємовиключними. Перша підстава поширюється на усіх громадян колишнього СРСР, які станом на 24 серпня 1991 року постійно проживали на території України. Тому юридичне значення має приналежність до громадянства колишнього СРСР і факт постійного проживання на території України на 24 серпня 1991 року. Друга підстава поширюється на усіх громадян, які проживали в Україні станом на 13 листопада 1991 року і не були громадянами інших держав.

Відповідно, не можна вважати правильними резолютивні частини рішень судів, де зазначено про встановлення факту проживання заявника в Україні станом на 24 серпня 1991 року і 13 листопада 1991 року. За приклад можна взяти рішення Святошинського районного суду м. Києва від 14 лютого 2023 року у справі № 759/13446/22: «Встановити факт постійного проживання ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, РНОКПП: НОМЕР_1, яка зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1, на території України на момент проголошення незалежності України (24 серпня 1991 року) і на момент набрання чинності Законом України «Про громадянство України» (13 листопада 1991 року).»

Не можна вважати правильними резолютивні частини рішень, які містять обставини, які не мають значення, з огляду на положення Закону України «Про громадянство». Як приклад можна навести рішення Деснянського районного суду м. Києва у справі № 754/15555/20, у якій суд частково задовольнив заяву, дійшовши висновку про відсутність достатніх доказів безперервного проживання заявниці на території України  на момент проголошення незалежності станом на 24 серпня 1991 року, але вважав доведеним факт постійного проживання  заявниці в певні періоди часу. Резолютивна частина цього рішення містила наступне: «Встановити факт постійного проживання ОСОБА_1 на території України з 31.01.1971 по 02.09.1988, з травня 1991 року по травень 1992 року та з лютого 1993 року по квітень 1995 року».

Після встановлення факту простійного проживання  заявника на території України станом на 24 серпня 1991 року або станом на 13 листопада 1991 року, у суду немає підстав зазначати в резолютивній частині рішення про те, що заявник продовжує проживати в Україні до цього часу. Місце проживання заявника на час ухвалення рішення не має юридичного значення. Такі рішення наявні в  досліджених матеріалах цивільних справ місцевих судів.

Для набуття громадянства України за територіальним походженням відповідно до статті 8 Закону України «Про громадянство України», які поширюються на іноземців або осіб без громадянства, предметом доказування є постійне проживання до 24 серпня 1991 року на території, яка стала  територією України згідно із Законом України «Про правонаступництво України», або територіях, що входили до складу Української Народної Республіки, Західноукраїнської Народної Республіки, Української Держави, Української Соціалістичної Радянської Республіки, Закарпатської України, Української Радянської Соціалістичної Республіки (УРСР); осіб, які перебувають у родинних стосунках із заявником. Відповідно, правильним є таке викладення резолютивної частини рішення про задоволення заяви: «Встановити факт постійного проживання ОСОБИ, яка є (зазначається сімейне споріднення із заявником) на території (зазначається де саме), що стало територією України згідно із Законом України «Про правонаступництво України», або територіях, що входили до складу Української Народної Республіки, Західноукраїнської Народної Республіки, Української Держави, Української Соціалістичної Радянської Республіки, Закарпатської України, Української Радянської Соціалістичної Республіки (УРСР).

Найбільш типовим прикладом резолютивної частини у таких справах є рішення Деснянського районного суду м. Києва (справа № 754/6769/23): «Заяву ОСОБА_1, заінтересовані особи: Центральне міжрегіональне управління Державної міграційної служби України у м. Києві та Київській області, Деснянський районний відділ Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби України у м. Києві та Київській області, про встановлення факту, що має юридичне значення –  задовольнити. Встановити факт народження ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1 на території України, а саме в селі Високе Борзнянського району Чернігівської області, що стало територією України відповідно до Закону України “Про правонаступництво України”».

Висновки і проблемні питання

Справи про встановлення факту, що має юридичне значення для набуття громадянства України не належать до категорії складних, але потребують ретельного вивчення Закону України «Про громадянство України», Порядку провадження за заявами і поданнями з питань громадянства України та виконання прийнятих рішень, затвердженого Указом Президента України № 215 від 27 березня 2001 року. З урахуванням визначеної цивільним процесуальним законодавством процедури розгляду таких справ, на суд покладається обов`язок ретельного дослідження та перевірки всіх наданих заявником доказів та встановлення обставин,  які стосуються предмета доказування.

Наведені в цьому аналізі проблемні питання і приклади рекомендуються для врахування суддями при розгляді заяв, що мають юридичне значення для набуття громадянства України.

Оскільки в аналізі висвітлюються актуальні питання, які мають значення для правильного вирішення справ окремого провадження, він може бути використаний для розробки відповідного навчального курсу Національної школи суддів України.

Судова палата з розгляду цивільних справ Київського апеляційного суду Головачов Я. В., Крижанівська Г. В., Оніщук М. І., Шебуєва В. А.