Узагальнення судової практики вирішення справ за заявами про встановлення факту смерті особи на території, на якій
введено воєнний чи надзвичайний стан, або тимчасово окупованій території України у форматі doc. – 315 kb.

Узагальнення судової практики вирішення справ за заявами про встановлення факту смерті особи на території, на якій введено воєнний чи надзвичайний стан, або тимчасово окупованій території України 

які розглядалися з 2022 року по перше півріччя 2023 року

На виконання доручення Київського апеляційного суду місцевими судами м. Києва і Київської області проведені узагальнення практики розгляду справ за заявами про встановлення факту смерті особи на території, на якій введено воєнний чи надзвичайний стан, або тимчасово окупованій території України, за період з 2022 року по перше півріччя 2023 року.

Верховною Радою України 15 квітня 2014 року прийнято Закон України № 1207-VII «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», який набув чинності 27 квітня 2014 року. Прийняття цього Закону обумовлено збройною агресією Російської Федерації, яка розпочалася з неоголошених і прихованих вторгнень на територію України підрозділів збройних сил та інших силових відомств Російської Федерації, а також шляхом організації та підтримки терористичної діяльності, а 24 лютого 2022 року переросла в повномасштабне збройне вторгнення на суверенну територію України.

Статтею 1 Закону «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» встановлено правовий статус тимчасово окупованої території України як невідʼємної частини території України, на яку поширюється дія Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обовʼязковість яких надана Верховною Радою України. Тимчасова окупація Російською Федерацією територій України, визначених частиною першою статті 3 цього Закону, незалежно від її тривалості, визнана незаконною і такою, що не створює для Російської Федерації жодних територіальних прав. За державою Україна, територіальними громадами сіл, селищ, міст, розташованих на тимчасово окупованій території, органами державної влади, органами місцевого самоврядування та іншими суб’єктами публічного права зберігається право власності, інші речові права на майно, у тому числі на нерухоме майно, включаючи земельні ділянки, що знаходиться на тимчасово окупованій території. Датою початку тимчасової окупації Російською Федерацією окремих територій України визначено 19 лютого 2014 року. Автономна Республіка Крим та місто Севастополь є тимчасово окупованими Російською Федерацією з 20 лютого 2014 року. Окремі території України, що входять до складу Донецької та Луганської областей, є окупованими Російською Федерацією (у тому числі окупаційною адміністрацією Російської Федерації) починаючи з 7 квітня 2014 року. Межі та перелік районів, міст, селищ і сіл, частин їх територій, тимчасово окупованих у Донецькій та Луганській областях з цієї дати, визначено Президентом України за поданням Міністерства оборони України, підготовленим на основі пропозицій Генерального штабу Збройних Сил України. Дата початку і дата завершення тимчасової окупації територій, передбачених пунктом 3 частини першої статті 3 цього Закону, визначаються у встановленому Кабінетом Міністрів України порядку.

Згідно з частиною другою статті 9 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» будь-які органи, їх посадові особи на тимчасово окупованій території та їх діяльність вважаються незаконними, якщо ці органи або особи створені, обрані чи призначені у порядку, не передбаченому законом.

Частиною третьою статті 9 цього Закону будь-який акт (рішення, документ), виданий органами та/або особами, передбаченими частиною другою цієї статті, є недійсним і не створює правових наслідків, крім документів, що підтверджують факт народження, смерті, реєстрації (розірвання) шлюбу особи на тимчасово окупованій території, які додаються до заяви про державну реєстрацію відповідного акта цивільного стану. Слід враховувати, що у наведеній редакції Закон України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» діяв із 07 травня 2022 року – дати набрання чинності змін відповідно до Закону України від 21 квітня 2022 року «Про внесення змін до деяких законів України щодо регулювання правового режиму на тимчасово окупованій території України». До 07 травня 2022 року частина третя статті 9 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» мала таку редакцію: «Будь-який акт (рішення, документ), виданий органами та/або особами, передбаченими частиною другою цієї статті, є недійсним і не створює правових наслідків».

Відповідно до статті 17 Закону України «Про державну реєстрацію актів цивільного стану» державна реєстрація смерті проводиться органом державної реєстрації актів цивільного стану на підставі:

1) документа встановленої форми про смерть, виданого закладом охорони здоров`я або судово-медичною установою;

2) рішення суду про встановлення факту смерті особи в певний час або про оголошення її померлою.

Згідно з частиною другою статті 17 цього Закону про державну реєстрацію смерті подається не пізніше трьох днів з дня настання смерті або виявлення трупа, а в разі якщо неможливо одержати документ закладу охорони здоров`я або судово-медичної установи, – не пізніше п`яти днів. Частиною третьою цієї статті встановлено, що державна реєстрація смерті за заявою, поданою у строки, визначені частиною другою цієї статті, та до закінчення одного року з дня настання смерті, проводиться за останнім місцем проживання померлого, за місцем настання смерті чи виявлення трупа або за місцем поховання.

Відповідно до частини четвертої цієї статті державна реєстрація смерті проводиться за місцем проживання заявника у разі:

1) якщо заява надійшла після закінчення одного року з дня настання смерті;

2) встановлення у судовому порядку факту смерті;

3) звернення для реєстрації смерті особи, оголошеної судом померлою.

Підстави для відмови у державній реєстрації актів цивільного стану визначені у статті 21 Закону України «Про державну реєстрацію актів цивільного стану», а саме: державна реєстрація суперечить вимогам законодавства України; державна реєстрація повинна проводитися в іншому органі державної реєстрації актів цивільного стану; з проханням про державну реєстрацію звернулася недієздатна особа або особа, яка не має необхідних для цього повноважень. На прохання особи, якій відмовлено у державній реєстрації актів цивільного стану у зв`язку із наявністю однієї із зазначених підстав, орган державної реєстрації актів цивільного стану  повинен викласти причину такої відмови у письмовій формі.

Згідно з розділом 5 Правил державної реєстрації актів цивільного стану, затверджених наказом Міністерства юстиції України від 18 жовтня 2000 року № 52/5, підставою для державної реєстрації смерті є:

а) лікарське свідоцтво про смерть (форма № 106/о), форма якого затверджена наказом Міністерства охорони здоров`я України від 08 серпня 2006 року № 545, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 25 жовтня 2006 року за № 1150/13024 (далі – лікарське свідоцтво про смерть);

б) фельдшерська довідка про смерть (форма № 106-1/о), форма якої затверджена наказом Міністерства охорони здоров`я України від 08 серпня 2006 року № 545, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 25 жовтня 2006 року за № 1150/13024 (далі – фельдшерська довідка про смерть);

в) лікарське свідоцтво про перинатальну смерть;

г) рішення суду про оголошення особи померлою;

ґ) рішення суду про встановлення факту смерті особи в певний час;

д) повідомлення державного архіву або органів Служби безпеки України у разі реєстрації смерті осіб, репресованих за рішенням несудових та судових органів;

е) повідомлення установи виконання покарань або слідчого ізолятора, надіслане разом з лікарським свідоцтвом про смерть.

Для запровадження спрощеного порядку встановлення фактів народження або смерті особи в межах території, на якій діє воєнний чи надзвичайний стан, або тимчасово окупованої території, Законом України від 01 липня 2022 року 2345-IX внесені зміни до ЦПК України – визначено особливості провадження у справах про встановлення факту народження або смерті особи на території, на якій введено воєнний чи надзвичайний стан, або тимчасово окупованій території (стаття 317 ЦПК України).

Відповідно до пункту 21 статті 6  Закону України «Про судовий збір» заявники у справах за заявами про встановлення фактів, що мають юридичне значення, поданими у зв’язку зі збройною агресією, збройним конфліктом, тимчасовою окупацією території України, звільнені від сплати судового збору.

Статистичні дані

Судова практика вирішення місцевими судами міста Києва і Київської області цивільних справ про встановлення факту смерті на території, на якій введено воєнний чи надзвичайний стан, або на тимчасово окупованій території України узагальнена за період із 2022 року по перше півріччя 2023 року.

Статистичні дані за період із 2022 року по перше півріччя 2023 року щодо кількості справ даної категорії, які перебували в провадженні місцевих судів 
м. Києва і Київської області:

Назва суду	Загальна кількість справ	Розглянуто по суті		Заяву залишено без розгляду/ повернуто
		заяву задоволено	Відмовлено у задоволенні заяви
Голосіївський районний суд м. Києва	Узагальнення не проведено, даних не надано
Дарницький районний суд  м. Києва	218	183	1	30
Деснянський районний суд м. Києва	116	95	4	17
Дніпровський районний суд м. Києва	231	154	3	48
Оболонський районний суд м. Києва	231	185	3	36
Печерський районний суд м. Києва	81	72	2	0
Подільський районний суд м. Києва	104	92	1	7
Святошинський районний суд м. Києва	388	299	11	67
Солом’янський районний суд м. Києва	179	128	6	17
Шевченківський районний суд м. Києва	153	107	1	44
Баришівський районний суд Київської області	Узагальнення не проведено, даних не надано
Березанський міський суд Київської області	1	1	0	0
Білоцерківський міськрайонний суд Київської області	46	38	1	4
Богулавський районний суд Київської області	4	4	0	0
Бориспільський міськрайонний суд Київської області	151	143	0	4
Бородянський районний суд Київської області	2	2	0	0
Броварський міськрайонний суд Київської області	75	67	0	6
Васильківський міськрайонний суд Київської області	27	19	3	4
Вишгородський районний суд Київської області	42	35	3	4
Володарський районний суд Київської області	0	0	0	0
Згурівський районний суд Київської області	3	3	0	0
Іванківський районний суд Київської області	Узагальнення не проведено, даних не надано
Ірпінський міський суд Київської області	120	91	дані відсутні	17
Кагарлицький районний суд Київської області	4	4	0	0
Києво-Святошинський районний суд Київської обл	Узагальнення не проведено, даних не надано
Макарівський районний суд Київської області	5	3	0	1
Миронівський районний суд Київської області	3	3	0	0
Обухівський районний суд Київської області	30	23	1	5
Переяслав-Хмельницький районний суд Київської обл	7	7	0	0
Ржищівський районний суд Київської області	5	5	0	0
Рокитнянський районний суд Київської області	2	1	1	0
Сквирський районний суд Київської області	Узагальнення не проведено, даних не надано
Славутський міський суд Київської області	1	1	0	0
Ставищенський районний суд Київської області	2	2	0	0
Таращанський районний суд Київської області	1	1	0	0
Тетіївський районний суд Київської області	7	4	0	3
Фастівський міськрайонний суд Київської області	13	9	0	3
Яготинський районний суд Київської області	16	16	0	0

Згідно з наданою інформацією загальна кількість справ про встановлення факту смерті  особи на території, на який введено воєнний  чи надзвичайний стан, або тимчасово окупованій території України, які перебували у провадженні місцевих судів м. Києва і Київської області за період із 2022 року по перше півріччя 2023 року, становить 2268 справ. У цій категорії справ було ухвалено 1797 рішень про задоволення заяви, у задоволенні 4 заяв було відмовлено (становить 0,2% від загальної кількості вирішених по суті заяв). У 12 справах рішення суду оскаржено в апеляційному порядку (становить 0,6 % від загальної кількості вирішених по суті заяв).

Особливості розгляду справ даної категорії

Встановлення фактів, що мають юридичне значення, здійснюється за правилами  глави 1 розділу IV «Окреме провадження» ЦПК України.

Відповідно до статті 293 ЦПК України окреме провадження – це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.

Частиною першою статті 294 ЦПК України встановлено, що під час розгляду справ окремого провадження суд зобов`язаний роз`яснити учасникам справи їхні права та обов`язки, сприяти у здійсненні та охороні гарантованих Конституцією і законами України прав, свобод чи інтересів фізичних осіб або юридичних осіб, вживати заходів щодо всебічного повного і об`єктивного з`ясування обставин справи.

Згідно з частинами другою та третьою статті 294 ЦПК України справи окремого провадження розглядаються судом з додержанням загальних правил, встановлених цим Кодексом, за винятком положень щодо змагальності та меж судового розгляду. З метою з`ясування обставин справи суд може за власною ініціативою витребувати необхідні докази.

Справи окремого провадження суд розглядає за участю заявника і заінтересованої особи. Притягнення заінтересованих осіб для участі в розгляді справ окремого провадження є обов`язком, а не правом суду.

Особливості провадження у справах про встановлення факту народження або смерті особи на території, на якій введено воєнний чи надзвичайний стан, або на тимчасово окупованій території України визначено у статті 317 ЦПК України.

Підготовче засідання у справах окремого провадження не проводиться, оскільки воно стосується  спорів про право, які вирішуються у позовному порядку.

Суб`єкти звернення

До 07 серпня 2022 року право подавати зави про встановлення факту смерті особи на території, на якій введено воєнний чи надзвичайний стан, або на тимчасово окупованій території України, визначеній такою відповідно до законодавства, мали родичі померлого або їхні представники.

Із 07 серпня 2022 року частина перша статті 317 ЦПК України визначає інше коло осіб, які можуть подавати заяви про встановлення факту смерті особи на території, на якій введено воєнний чи надзвичайний стан, або на тимчасово окупованій території України, визначеній такою відповідно до законодавства. Ними є члени сім`ї померлого, їхні представники або інші заінтересовані особи (якщо встановлення факту смерті особи впливає на їхні права, обов`язки чи законні інтереси).

Таким чином, при вирішенні заяви про встановлення факту смерті особи на території, на якій введено воєнний чи надзвичайний стан, або на тимчасово окупованій території України крім надання оцінки доказам, які дають підстави для висновку про доведеність факту настання смерті особи в певний час, в певному місці та за певних обставин, суд має також дослідити та надати оцінку документам, які підтверджують право заявника ініціювати встановлення факту смерті.

Для надання відповіді на питання щодо того, хто є членами сім`ї померлого слід керуватись положеннями статті 3 Сімейного кодексу України. Відповідно до частини другої статті 3 СК України сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки. Подружжя вважається сім`єю і тоді, коли дружина та чоловік у зв`язку з навчанням, роботою, лікуванням, необхідністю догляду за батьками, дітьми та з інших поважних причин не проживають спільно. Дитина належить до сім`ї своїх батьків і тоді, коли спільно з ними не проживає.

 Якщо особа, яка звернулася до суду на підставі частини першої статті 317 ЦПК України, не є членом сім`ї померлого, вона має надати докази того, що встановлення факту смерті особи впливає на її права, обов`язки чи законні інтереси.

З огляду на зміст статті 317 ЦПК України, недоведеність права на звернення із заявою про встановлення факту смерті особи на території, на якій введено воєнний чи надзвичайний стан, або на тимчасово окупованій території України, визначеній такою відповідно до законодавства, є самостійною підставою для відмови у задоволенні заяви.

Аналіз матеріалів узагальнення дозволяє зробити висновок, що заяви  про встановлення факту смерті особи в порядку статті 317 ЦПК України заявлялися переважно одним із батьків померлого, одним із дітей, дружиною, чоловіком. На підтвердження права на звернення заявники надавали копії свідоцтв про народження або шлюб. До суду також зверталися особи, які мають право спадкування після померлого. На підтвердження права на звернення такі особи надавали копію заповіту. Про встановлення факту смерті батька в інтересах неповнолітньої дитини звертався її піклувальник, надаючи копію рішення виконкому місцевої ради про встановлення піклування.

Із матеріалів справ, наданих місцевими судами для проведення цього узагальнення, вбачається, що рішення про встановлення факту смерті особи відповідно до статті 317 ЦПК України не завжди ухвалювалось із доведенням права на звернення заявника.

Так, до Фастівського міськрайонного суду Київської області звернувся ОСОБА_1 із заявою про встановлення факту смерті брата ОСОБА_2, який загинув поблизу н. п. Богородичне Краматорського району Донецької області в районі бойових дій. Необхідність встановлення факту смерті брата заявник обґрунтував необхідністю отримання свідоцтва про смерть. До заяви ОСОБА_1 долучив копію свого паспорта і паспорта свого брата, копії свідоцтв про своє народження та народження брата, витяг із наказу командира військової частини ІНФОРМАЦІЯ_1 про результати службового розслідування за фактом загибелі солдата ОСОБА_2 в районі бойових дій, а також акт про настання смерті солдата ОСОБА_2, складений  військовою частиною. Жодного документа про те, що померлий ОСОБА_2 є членом його сім`ї заявник ОСОБА_1 не надав (справа № 381/817/23).

До Дарницького районного суду м. Києва звернувся громадянин Д. із заявою про встановлення в порядку статті 317 ЦПК України факту смерті тещі Р. у м. Кремінна Луганської області (для проведення узагальнення суд у цій справі надіслав лише копію рішення). Заява обґрунтована неможливістю отримати свідоцтво про смерть  державного зразка. З рішення суду про задоволення заяви громадянина Д. вбачається, що предметом дослідження був витяг із Єдиного реєстру досудових розслідувань (суб`єкт звернення та зміст витягу не викладений) та фотокартки з місця поховання. Жодного документа про право на звернення із заявою громадянин Д. суду не надав (справа № 753/11569/22).

До Подільського районного суду м. Києва звернулася із заявою ОСОБА_1 про встановлення факту смерті в м. Макіївці Донецької області її рідної сестри ОСОБА_2. Заява обґрунтована неможливістю отримати в органах ДРАЦС Міністерства юстиції України свідоцтва про смерть сестри, оскільки місцем її смерті є тимчасово окупована територія України (для проведення узагальнення суд у цій справі надіслав лише копію рішення). З рішення суду про задоволення заяви ОСОБА_1 вбачається, що предметом дослідження були: довідка про взяття заявниці на облік як внутрішньо переміщеної особи, копії свідоцтв про народження заявниці та померлої особи, копія свідоцтва про смерть ОСОБА_2 Червоногвардійського відділу ЗАГС Макіївського міського управління юстиції Донецької області, копія довідки Макіївського відділення бюро судово-медичної експертизи Донецької області про причину смерті ОСОБА_2. Суд ухвалив рішення про задоволення заяви ОСОБА_1, надавши оцінку доказам про місце, час та обставини смерті ОСОБА_2, але не обґрунтував доведеність права заявниці на звернення із такою заявою (справа № 758/5453/23).

У листопаді 2022 року до Бориспільського міськрайонного суду Київської області із заявою про встановлення факту смерті громадянина М. звернулася військова частина ІНФОРМАЦІЯ_1. Заявник просив встановити факт смерті (загибелі) солдата М. від дня його вірогідної смерті 07 квітня 2022 року під час виконання бойового завдання в умовах воєнного стану. Заява обґрунтована тим, що солдат М. згідно з наказом командира в/ч вважається безвісно відсутнім, але встановлення факту смерті солдата М. потрібно військовій частині для впорядкування реального стану справ щодо наявності та обліку особового складу,  а також реалізації соціальних прав членів сім`ї загиблого (справа № 359/9057/22). У цій справі суд ухвалив рішення про часткове задоволення заяви військової частини ІНФОРМАЦІЯ_1, оголосив М. померлим від дня вірогідної смерті, а саме 07 квітня 2022 року, під час виконання бойового завдання в умовах воєнного стану. В іншій частині вимог військової частини суд відмовив, не вдаючись до того, з яких підстав суд оголосив особу померлою, якщо таких вимог заявлено військовою частиною не було. Слід також звернути увагу на те, що на відміну від встановлення факту смерті особи розгляд справ про оголошення особи померлою проводиться судом у складі одного судді і двох присяжних (частина четверта статті 293 ЦПК України). Розгляд цієї справи здійснений суддею одноособово.

Підсудність

До 07 липня 2022 року стаття 317 ЦПК України визначала особливості провадження у справах про встановлення факту народження або смерті особи на тимчасово окупованій території України. Із 07 липня 2022 року ця стаття визначає особливості провадження у справах про встановлення факту народження або смерті особи на території, на якій введено воєнний чи надзвичайний стан, або на тимчасово окупованій території України.

Воєнний стан в Україні введено Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 з 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року і продовжується до цього часу.

 Згідно з частиною першою статті 317 ЦПК України заява про встановлення факту смерті на території, на якій введено воєнний чи надзвичайний стан, або на тимчасово окупованій території України, визначеній такою відповідно до законодавства, може бути подана до будь-якого місцевого суду, що здійснює правосуддя, незалежно від місця проживання (перебування) заявника.

Незважаючи на те, що зміст наведеної норми процесуального закону очевидно не надає суду права передавати за підсудністю до іншого суду заяву особи про встановлення факту смерті на території, на який введено воєнний чи надзвичайний стан, або на тимчасово окупованій території України, такі випадки мали місце.

Так, ухвалою від 26 липня 2022 року судді Подільського районного суду м. Києва за підсудністю до Голосіївського районного суду м. Києва була направлена заява  ОСОБА_1, заінтересована особа: Подільський відділ ДРАЦС у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), про встановлення факту смерті на тимчасово окупованій території своєї бабусі ОСОБА_2 (справа №758/5855/22). За висновком суду в цьому випадку визначальним є місце проживання заявника, яке територіально належить до Голосіївського району м. Києва.

Ухвалою від 02 грудня 2022 року Фастівського міськрайонного суду Київської області за підсудністю до Бориспільського міськрайонного суду Київської області направлена справа за заявою військової частини ІНФОРМАЦІЯ_1, заінтересовані особи: Фастівський відділ ДРАЦС у Фастівському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції, ОСОБА_1 про встановлення факту смерті військовослужбовця ОСОБА_2 (справа № 381/3750/22). Висновок суду про непідсудність йому заяви військової частини обґрунтовано положеннями частини першої статті 316 ЦПК України, за якою  заява фізичної особи (!) про встановлення факту, що має юридичне значення, подається до суду за місцем її проживання (!). Оскільки місцезнаходженням військової частини ІНФОРМАЦІЯ_1 є селище у Бориспільському районі Київської області, Фастівський міськрайонний суд Київської області передав справу на розгляд Бориспільському міськрайонному суду Київської області.

Заінтересовані особи

Під заінтересованими особами у справах окремого провадження слід розуміти громадян (фізичних осіб), організації всіх форм власності, взаємовідносини  яких із заявником залежать від обставин, що підлягають встановленню під час розгляду справи: майнові й особисті права яких залежать від юридичного факту, встановлення якого вимагає заявник; для яких після встановлення судом певного юридичного факту виникає обов`язок визначити й оформити правові наслідки і права заявника тощо. Участь заінтересованих осіб у розгляді справ окремого провадження є одним із способів захисту прав громадян та інтересів держави. Ці особи не належать до категорії відповідачів у справах, також вони не можуть бути і третіми особами, оскільки між ними та заявником відсутній (повинен бути відсутнім) спір про право цивільне.

Притягнення заінтересованих осіб для участі у справі окремого провадження є обов`язком, а не правом суду.

При вирішенні питання про те, хто є заінтересованою особою у справі про встановлення факту смерті особи, визначальним є відповідь на питання щодо того, куди саме заявник надає рішення суду, яке ухвалене за його зверненням.

Всі заяви фізичних осіб про встановлення факту смерті особи на території, на якій введено воєнний чи надзвичайний стан, або на тимчасово окупованій території України містили лише одну мету – отримання у відділі реєстрації актів цивільного стану свідоцтва про смерть. Неможливість позасудового вирішення цього питання було обумовлене: наявною відмовою органу ДРАЦС або обізнаністю про те, що органом ДРАЦС буде відмовлено у видачі свідоцтва про смерть у зв`язку з недійсністю наявних документів, які видані на тимчасово окупованій території; відсутністю документів, які є підставою для видачі органом ДРАЦС свідоцтва про смерть.

Заяви військових частин про встановлення факту смерті (загибелі) військовослужбовців були обґрунтовані необхідністю впорядкування реального стану справ щодо  наявності та обліку особового складу, а також реалізації соціальних прав членів сімей загиблих.

Зрозуміло, що фізична особа (з огляду на положення частини першої статті 317 ЦПК України, член сім`ї померлого або його представник) рішення суду про встановлення факту смерті надає органу ДРАЦС для вчинення актового запису про смерть та видачі свідоцтва про смерть. Військова частина (з огляду на положення частини першої статті 317 ЦПК – заінтересована особа) реалізує  рішення про встановлення факту смерті шляхом відповідного наказу про відрахування військовослужбовця з особового складу, а не шляхом звернення до органу ДРАЦС із подальшим отриманням свідоцтва про смерть. У такому випадку особою, яка надасть рішення суду в орган ДРАЦС, буде член сім`ї військовослужбовця, залучений до участі у справі як заінтересована особа.

Із матеріалів цивільних справ, наданих місцевими судами м. Києва і Київської області для проведення узагальнення, вбачається, що у всіх справах цієї категорії заявники – фізичні особи заінтересованою особою визначали органи ДРАЦС.

У справах за заявою фізичної особи про встановлення факту смерті військовослужбовця, крім органу ДРАЦС, заінтересованою особою визначалося Міністерство оборони  України і Територіальний центр комплектування та соціальної підтримки.

У подібних справах за заявою військової частини, крім органу ДРАЦС, заінтересованою особою визначався член сім`ї загиблого військовослужбовця.

Найбільшої уваги у вирішенні питання про залучення заінтересованих осіб потребують справи за заявою фізичної особи та військової частини про встановлення факту смерті військовослужбовця. У цих справах ініціювання  визнання факту смерті (загибелі) військовослужбовця обумовлено тим, що за результатами службового розслідування військовослужбовець визнаний зниклим безвісти за особливих обставин під час виконання бойових завдань у зоні бойових дій, а не померлим. Вирішення питання про визнання військовослужбовця померлим має наслідком призупинення виплат грошового і здійснення продовольчого,  речового, інших видів забезпечення та виключення зі списків особового складу військової частини.

Під час проведення цього узагальнення Верховний Суд довів до відома судів звернення командира військової частини ІНФОРМАЦІЯ_1 від 06 грудня 2023 року № 5303 такого змісту:

«У військової частини ІНФОРМАЦІЯ_1 на обліку є військовослужбовці, які вважаються зниклими безвісти за особливих обставин під час виконання бойових завдань у зоні бойових дій. Сім`ям таких військовослужбовців нараховується та виплачується грошове забезпечення та додаткова  винагорода щомісячно. Деякі родини після шестимісячного терміну звертаються до суду про встановлення факту смерті особи.

Відповідно до наказу Міністерства оборони України від 15 вересня 2023 року № 280 підставою для призупинення виплати грошового і здійснення продовольчого, речового, інших видів забезпечення та виключення із списків особового складу військової частини є рішення суду (або належним чином завірена його копія) про  оголошення таких військовослужбовців безвісно відсутніми або померлими); Постанови Кабінету Міністрів України 30 листопада 2016 року № 884 від Порядку виплати грошового забезпечення сім’ям військовослужбовців, захоплених у полон або заручниками, а також інтернованих у нейтральних державах або безвісно відсутніх виплата грошового забезпечення здійснюється щомісяця на підставі наказів командирів (начальників, керівників) військових частин (установ, організацій) членам сімей до дня набрання законної сили рішенням суду про оголошення безвісті відсутнього померлим. В нашій частині склалася така ситуація, що про рішення суду стало відомо зі слів дружини зниклого безвісті та відповіді на наш запит до відповідного суду. Такий випадок може привести до виплати надмірних коштів родині та порушенню діючого законодавства.

З метою недопущення порушення законодавства в частині виплати грошового забезпечення, уникнення переплат бюджетних коштів та оперативного оформлення  документів по виключенню таких осіб зі списків військових частин, просимо Вашого сприяння в частині повідомлення судів всіх інстанцій обов’язково повідомляти військові частини про надходження заяв про встановлення факту смерті особи (військовослужбовця військової частини) та надати копію рішення суду до військової частини ( як стороні у справі).»

Слід також навести приклад справи, де за заявою особи про встановлення факту смерті військовослужбовця під час проходження військової служби у ході ведення бойових дій, заінтересованою особою, крім органу ДРАЦС, було залучено Міністерство оборони України і Територіальний центр комплектування та соціальної підтримки.

Так, із травня 2023 року у провадженні Оболонського районного суду м. Києва перебувала справа за позовом ОСОБА_1, заінтересовані особи: Оболонський відділ ДРАЦС Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції, Оболонський районний у місті Києві територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, Міністерство оборони України, Київський міський територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, про встановлення факту смерті військовослужбовця Збройних Сил України, який загинув у с. Новоселівка Покровського району Донецької області під час проходження військової служби у ході ведення бойових дій із забезпечення здійснення заходів національної безпеки й оборони Батьківщини та територіальної цілісності, відсічі і стримування збройної агресії збройних сил російської федерації на території Донецької області (справа № 756/5840/23). Рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 31 травня 2023 року заяву ОСОБА_1 було задоволено. Це рішення оскаржено в апеляційному порядку Міністерством оборони України. Апелянт наголошував на тому, що матеріалами службового розслідування  встановлено, що із 15 квітня 2022 року ОСОБА_2 зник безвісти у період воєнного стану біля села Новоселівка Донецької області. Міністерство оборони України також посилалося на статтю 46 Цивільного кодексу України, відповідно до якої, коли воєнні дії на території України не закінчились та про закінчення воєнного стану в Україні не оголошено, особа може бути оголошена померлою лише через два роки, а з урахуванням конкретних обставин – і до спливу цього строку, але не раніше 6 місяців.

Незгода Міністерства оборони України з рішенням суду про встановлення факту смерті військовослужбовця вбачається з усіх справ, де воно було залучено як заінтересована особа. Згідно з даними Єдиного державного реєстру судових рішень Міністерство оборони України оскаржує такі рішення і в касаційному порядку. На жаль, даних про правову позицію судів касаційної інстанції у справах цієї категорії немає, оскільки касаційні скарги Міністерства оборони України повертаються через несплату судового збору.

Слід визнати обов`язковим залучення до участі в справі про оголошення факту смерті (загибелі) військовослужбовця Міністерства оборони України з огляду на те, що наявна у матеріалах службового розслідування інформація не містить даних про місце знаходження військової частини, в якій проходив службу військовослужбовець.

Дії суду на стадії відкриття провадження

З огляду на особливості розгляду справ окремого провадження у таких справах підготовче провадження не проводиться, але суд може за необхідності вчинити підготовчі дії: витребувати за власною ініціативою необхідні докази, залучити до участі у справі заінтересованих осіб тощо.

Крім того, на стадії відкриття провадження суд може надати заявнику строк для усунення недоліків, зокрема, зобов’язати заявника надати докази, які підтверджують право на звернення до суду, визначити коло заінтересований осіб з огляду на зміст заяви, зобов’язати надати відмову органу ДРАЦС у реєстрації смерті особи.

Як свідчать матеріали справ місцевих судів міста Києва та Київської області  у справах цієї категорії, при вирішенні питання наявності підстав для відкриття провадження за заявою про встановлення факту смерті особи за правилами статті 317 ЦПК України, суди постановлювали ухвали про залишення заяви без руху і надавали строк для усунення недоліків, зокрема, необхідно було надати відмову органів ДРАЦС у проведенні реєстрації смерті, належним чином посвідчені копії письмових доказів (частина друга статті 95 ЦПК України), визначити всіх заінтересованих осіб із зазначенням їх місцезнаходження, відомих засобів зв`язку.

Так, ухвалою від 03 червня 2022 року Вишгородський районний суд Київської області залишив без руху заяву ОСОБА_1 про встановлення факту смерті чоловіка ОСОБА_2, який помер у м. Маріуполі Донецької області, пославшись на пункт 8 частини першої статті 315 ЦПК України, відповідно до якого суд розглядає справи про встановлення факту смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом ДРАЦС факту смерті, а також на роз`яснення Верховного Суду України, які викладені у постанові Пленуму № 5 від 31 березня 1995 року «Про судову практику у справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення», відповідно до яких заяви про встановлення факту смерті особи в певний час приймаються до провадження суду і розглядаються за умови подання заявниками документів про відмову органів реєстрації актів громадянського стану в реєстрації події смерті. Заявниці ОСОБА_1 запропоновано  надати докази звернення до відділу ДРАЦС та його відмови у реєстрації смерті ОСОБА_2. На виконання вимог ухвали суду ОСОБА_1 надала відмову Вишгородського відділу ДРАЦС у проведенні державної реєстрації смерті ОСОБА_2, а також копію лікарського свідоцтва про смерть і довідку про причину смерті ОСОБА_2, які були видані Республіканським бюро судово-медичної експертизи ДНР. Ухвалою Вишгородського районного суду Київської області заява ОСОБА_1 прийнята до розгляду, по ній відкрито провадження у цивільній справі. Рішенням Вишгородського районного суду Київської області від 17 серпня 2022 року заява ОСОБА_1 була задоволена. Встановлено факт смерті ОСОБА_2, 01 січня 1951 року народження, в м. Маріуполі Донецької області 13 березня 2022 року (справа № 363/1378/22).

Ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва від 11 листопада 2022 року залишено без руху заяву ОСОБА_1 про встановлення факту смерті. Судом запропоновано надати в разі наявності копію паспорта померлої ОСОБА_2 чи копії інших необхідних для ідентифікації особи документів. Суд вказав також про необхідність зазначення у заяві заінтересованими особами відповідного органу ДРАЦС і всіх потенційних спадкоємців померлої, оскільки рішення може впливати на спадкові права таких осіб. Ухвалою цього ж суду від 26 грудня 2022 року заяву ОСОБА_1 було повернуто, оскільки у визначений судом строк недоліки усунуті не були (справа № 755/11523/22).

Ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва від 30 вересня 2022 року залишено без руху заяву ОСОБА_1 про встановлення факту смерті у
м. Донецьку ОСОБА_2. В ухвалі суд послався на чинні положення Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», зокрема щодо недійсності будь-якого акта (рішення, документа), виданого органами та/або особами на тимчасово окупованій території, крім документів, що підтверджують факт народження, смерті, реєстрації (розірвання) шлюбу особи на тимчасово окупованій території, які додаються до заяви про державну реєстрацію відповідного акта цивільного стану, та запропонував заявнику ОСОБА_1 надати письмову відмову у проведенні державної реєстрації смерті ОСОБА_2, а також лікарське свідоцтво про смерть останнього. Суд наголосив, що при зверненні заявника до органів ДРАЦС останній також перевіряє чи не проведена реєстрація смерті особи. Ухвалою цього ж суду від 11 жовтня 2022 року заяву ОСОБА_1 було повернуто, оскільки у визначений судом строк недоліки усунуті не були (справа № 755/9670/22).

До Подільського районного суду м. Києва із заявою про встановлення факту смерті племінника Л. звернулася громадянка М. ( справа № 758/5896/23), у якій зазначила що племінник Л., який виїхав до Херсонської області з метою уникнення мобілізації, загинув 05 жовтня 2022 року внаслідок спрацювання вибухового пристрою. Заявниця зазначила що встановлення факту смерті Л. обумовлено необхідністю отримання свідоцтва про смерть державного зразка. Вона і померлий племінник  є співвласниками квартири в м. Києві, а тому вона має право ініціювати питання встановлення факту смерті Л. Громадянка М. зауважила, що не може надати докази родинних відносин із громадянином Л., оскільки всі вони знаходяться в м. Донецьку.

Ухвалою Подільського районного суду м. Києва від 26 травня 2023 року заяву громадянки М. було залишено без руху та надано строк для усунення недоліків: надання доказів, що заявниця є членом сім`ї померлого, а також доказів того, що встановлення факту смерті Л. впливає на її права, обов`язки чи законні інтереси. На виконання вимог цієї ухвали заявниця М. подала  заяву про встановлення факту смерті Л. із зазначенням, що встановлення факту смерті необхідне їй для отримання свідоцтва про смерть племінника та подальшого оформлення спадщини на 1/2 частину квартири, співвласниками якої є померлий і вона.

Ухвалою Подільського районного суду м. Києва від 29 травня 2023 року суддя відмовила у відкритті провадження у справі за заявою громадянки М., зазначивши, що відповідно до частини четвертої статті 315 ЦПК України із заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, вбачається спір про право. Громадянці М. роз`яснено право подання позову на загальних підставах.

Щодо необхідності попереднього звернення до органу ДРАЦС та отримання  відмови у реєстрації смерті у справах, які розглядаються за правилами статті 317 ЦПК України, наявна практика Верховного Суду.

Так, постановою Верховного Суду у справі № 607/5528/23 була скасована ухвала Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 24 березня 2023 року про відмову у відкритті провадження у справі за заявою громадянина Ц. про встановлення факту смерті особи на тимчасово окупованій території України, а також постанова Тернопільського апеляційного суду від 16 травня 2023 року, якою ухвалу місцевого суду залишено без змін, а справу за заявою громадянина Ц. направлено до суду першої інстанції для продовження розгляду. Як вбачається  із змісту постанови суду касаційної інстанції, суд першої інстанції відмовив у відкритті провадження за заявою громадянина Ц., оскільки заявник не звертався до органу державної реєстрації актів цивільного стану. За висновком суду першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, підставою для здійснення державної реєстрації смерті особи є звернення заявника до органу державної реєстрації актів цивільного стану, а у разі відмови компетентного органу у проведенні державної реєстрації смерті особи така відмова (бездіяльність) може бути оскаржена в адміністративному порядку. Скасовуючи судові рішення у справі за заявою громадянина Ц., Верховний Суд навів посилання на статтю 317 ЦПК України  та зазначив, що заява про встановлення факту смерті підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства. Також суд касаційної інстанції зазначив, що у справах про встановлення факту смерті на тимчасово окупованій території України попереднє звернення до органу реєстрації актів цивільного стану та отримання відмови не є обов`язковим, пославшись на висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 29 березня 2023 року у справі № 753/8033/22 (провадження № 61-1423св23) та від 26 квітня 2023 року у справі № 337/3725/22 (провадження № 61-174св23).

При проведенні узагальнення цієї категорії справ виявлено випадок, коли факт смерті особи було встановлено двома рішеннями одного і того ж суду.

Так, у січні 2022 року до Макарівського районного суду Київської області звернувся ОСОБА_1 про встановлення факту смерті 09 вересня 2021 року свого батька ОСОБА_2, 03 серпня 1949 року народження, у м. Антрацит Луганської області. До заяви ОСОБА_1 долучив відмову органу ДРАЦС у проведенні державної реєстрації смерті ОСОБА_2.

Рішенням Макарівського районного суду Київської області від 28 січня 2022 року заяву ОСОБА_1 було задоволено. Копію рішення направлено на адресу Макарівського відділу ДРАЦС у Бучанському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції 31 січня 2022 року (справа № 370/223/22). 

Таку ж саму заяву ОСОБА_1 подав до Макарівського районного суду Київської області в лютому 2022 року. До заяви відмову органу ДРАЦС у проведенні державної реєстрації смерті ОСОБА_2 не надавав.  Як вбачається з матеріалів справи, жодних підготовчий дій суд за заявою ОСОБА_1 не проводив, лише повідомив телефонограмою ОСОБА_1 про дату і час судового засідання. Орган ДРАЦС про судовий розгляд заяви ОСОБА_1 суд не повідомляв. Рішенням Макарівського районного суду Київської області від 16 лютого 2022 року повторно встановлено факт смерті 09 вересня 2021 року ОСОБА_2, 03 серпня 1949 року народження, у м. Антрацит Луганської області (справа № 370/325/22).

На думку авторів узагальнення, незважаючи на положення цивільного процесуального закону про невідкладність розгляду заяви про встановлення факту смерті особи на тимчасово окупованій території,  на який введено воєнний чи надзвичайний стан, або тимчасово окупованій території України, проведення обов`язкових підготовчих дій у цій категорії справ є обов`язковим. З огляду на те, що практика Верховного Суду орієнтує суди на необов`язковість попередньої відмови органу ДРАЦС у проведенні державної реєстрації смерті особи у справах такої категорії, вважаємо за необхідне на стадії підготовки справи до розгляду  робити запити до органу ДРАЦС на предмет наявності або відсутності державної реєстрації акта смерті особи, яка ініціюється в судовому порядку.

Певна практика суду касаційної інстанції наявна і у питанні можливості вирішення в порядку окремого провадження заяви про встановлення двох фактів, що мають юридичне значення: встановлення факту родинних відносин для спадкування, а також факту смерті особи на тимчасово окупованій території. Так, постановою Верховного Суду у справі № 180/2132/21 (провадження № 61-2729св22) були скасовані ухвала Марганецького міського суду Дніпропетровської області від 01 вересня 2021 року і постанова Дніпропетровського апеляційного суду від 24 листопада 2021 року. У цій справі суд першої інстанції дійшов висновку, що встановлення факту смерті на тимчасово окупованій території відбувається на підставі Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» і чинний процесуальний закон не передбачає можливості одночасного розгляду справи про встановлення факту смерті особи на тимчасово окупованій території України та факту родинних відносин. Оскільки метою встановлення факту родинних відносин заявника є оформлення спадщини, що залишилася після смерті особи на тимчасово окупованій території, то наявний спір про право щодо спадщини, який підлягає розгляду в порядку позовного провадження. Верховний Суд у своїй постанові навів висновки, що з огляду на склад учасників розгляду цієї справи на стадії відкриття провадження висновок суду про наявність спору про право є передчасним. Також Верховний Суд зазначив, що процесуальні перешкоди вирішення в одному провадженні питання про встановлення факту родинних відносин для спадкування і факту смерті особи відсутні.

Оцінка доказів та обґрунтування ухвалених судами рішень

Як вбачається з матеріалів справ та копій судових рішень, які були предметом вивчення у зв`язку із проведенням цього узагальнення, на підставі статті 317 ЦПК України переважно до суду подавалися заяви про встановлення факту смерті особи на окупованій території внаслідок настання природної (фізіологічної) смерті. У своїх заявах заявники посилалися: на настання природної (фізіологічної) смерті родичів на тимчасово окупованій території України, а також на відмову (потенційну відмову) органів ДРАЦС України видати свідоцтво про смерть у зв`язку з недійсністю документів, виданих створеними на тимчасово окупованій території України органами. До заяви долучали документи на підтвердження споріднення з померлим; копію довідки про смерть медичного  закладу або бюро судово-медичної експертизи; копію свідоцтва про смерть із зазначенням прізвища, імені та по батькові, місця народження померлої особи, а також місця його смерті. В окремих справах до заяви долучалися фотографії місця поховання померлих, копії документів ритуальних служб, кладовищ, копії паспортів померлих тощо.

Місцеві суди вважали надані документи достатніми для встановлення права заявника ініціювати питання про встановлення факту смерті, а також вважали доведеним факт настання смерті особи в певний час, за певних обставин на тимчасово окупованій території України. У рішеннях суди наводили положення  статті 317 ЦПК України, Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», Закону України «Про державну реєстрацію актів цивільного стану», Правил державної реєстрації актів цивільного стану в Україні, затверджених наказом Міністерства юстиції України від 18 жовтня 2000 року № 52/5, практику ЄСПЛ про намібійські  принципи.

Автори цього узагальнення звернули увагу на те, що при складанні процесуального документа про встановлення факту смерті суди зосереджуються на викладенні змісту практики ЄСПЛ, законів і підзаконних актів, але не викладають зміст доказів, на підставі яких встановлено факт смерті особи, а також права заявника на ініціювання такого питання.

Переважно у рішенні суду зазначалося про встановлення факту, що заявник є дочкою / сином / онуком(ою) / дружиною / чоловіком / матір`ю / батьком / дідом / бабою / тіткою тощо померлого та не викладають зміст документів, які підтверджують споріднення: ким і коли був вчинений актовий запис громадянського стану та видане відповідне свідоцтво; зміст свідоцтва: дані про матір, батька, дружину, чоловіка тощо.

Наприклад, у рішенні Шевченківського районного суду м. Києва від 20 червня 2023 року (справа № 761/21486/23) про задоволення заяви ОСОБА_1, ОСОБА_2 щодо встановлення факту смерті у місті Сімферополі (Автономна Республіка Крим) батька ОСОБА_3 про докази зазначено так: «Заявники є дітьми померлого, що підтверджується свідоцтвами про народження заявників та паспортом громадянина України – ОСОБА_3, в якому вказано інформацію про заявників як його дітей, копії яких долучені до матеріалів справи.»

У рішенні Васильківського міськрайонного суду Київської області від 13 грудня 2022 року про задоволення заяви ОСОБА_1 щодо встановлення факту смерті ОСОБА_3 19 жовтня 2022 року в м. Бердянськ Запорізької області не зазначено, ким є заявниця ОСОБА_1 громадянину ОСОБА_3, на підставі яких доказів суд встановив право звернення ОСОБА_1 із такою заявою. Крім наведення чисельних положень нормативних актів, суд лише одним реченням зазначив: «Судом встановлено, що 19 жовтня 2022 року в м. Бердянськ Запорізької області помер ОСОБА_3, 06 грудня 1958 року народження, що 21 жовтня 2022 року було видане “Свидетельство о смерти” № 690» (справа № 362/5065/22).

У рішенні Миронівського районного суду Київської області від 11 квітня 2022 року про задоволення заяви громадянки П. щодо встановлення факту смерті громадянки З., що настала 25 жовтня 2021 року в смт Леніна Лутугинського району Луганської області, суд зазначив: «Як встановлено судом заявник по справі є дочкою громадянки З.  Як вбачається з матеріалів справи, громадянка З., 06 травня 1933 року народження, померла 25 жовтня 2021 року на території смт. Леніна, Лутугинського району Луганської області (а. с.12).» Із матеріалів справи вбачається, що заявниця П. надавала суду копії свого паспорта, свідоцтва про народження, свідоцтва про укладення нею шлюбу та зміну прізвища, довідку про взяття на облік ВПО, видану відділом ЗАГС Лутугінського районного управління юстиції Міністерства юстиції ЛНР, свідоцтво про смерть громадянки З. від 29 жовтня 2021 року, в якому зазначено дату і місце народження  померлої, її громадянство, місце і час смерті. Також громадянка П. надавала суду відмову Миронівського відділу ДРАЦС в Обухівському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції у проведенні державної реєстрації смерті громадянки З. Жоден із наявних у справі документів не був зазначений або викладений в рішенні суду (справа № 371/155/22).

Наводити ще приклади неякісного процесуального документа, який складено за результатами розгляду заяви про встановлення факту смерті, автори цього узагальнення не вважають за потрібне. На жаль, слід констатувати, що практично до кожного судового рішення є одні й ті ж самі зауваження.

За приклад правильного викладення оцінки наданих заявником доказів можна взяти рішення цього ж суду від 28 лютого 2023 року у справі за заявою ОСОБА_1 про встановлення факту смерті батька ОСОБА_2, який помер у м. Сніжне Донецької області (справа № 761/6777/23).

«Судом встановлено, що ОСОБА_1 є рідною донькою ОСОБА_2, виходячи з наступного.

Відповідно до свідоцтва про народження серії ІНФОРМАЦІЯ_1 вбачається, що 12 січня 1972 року народилася ОСОБА_1.

Батьками зазначено: ОСОБА_2 та ОСОБА_3.

Згідно з інформацією, яка зазначена у витязі з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про державну реєстрацію шлюбу щодо підтвердження дошлюбного прізвища ІНФОРМАЦІЯ_2 від 25.10.2022 вбачається, що 05 серпня 1989 року відділом державної реєстрації актів цивільного стану Сніжнянського міського управління юстиції у Донецькій області було зареєстровано шлюб між ОСОБА_4 та ОСОБА_1, актовий запис ІНФОРМАЦІЯ_3.

Прізвище після реєстрації шлюбу:

чоловіка – ІНФОРМАЦІЯ_4,

дружини – ІНФОРМАЦІЯ_5.

Згідно з інформацією, яка зазначена у витязі з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про державну реєстрацію шлюбу щодо підтвердження дошлюбного прізвища ІНФОРМАЦІЯ_2 від 25.10.2022 вбачається, що 26 липня 1995 року відділом державної реєстрації актів цивільного стану Сніжнянського міського управління юстиції у Донецькій області було зареєстровано шлюб між ОСОБА_5 та ОСОБА_1, актовий запис ІНФОРМАЦІЯ_6.

Прізвище після реєстрації шлюбу:

чоловіка – ІНФОРМАЦІЯ_7,

дружини – ІНФОРМАЦІЯ_8.

Таким чином, заявниця є рідною донькою ОСОБА_2.

Заявниця в заяві зазначила, що ОСОБА_2 помер 07 січня 2019 року у місті Сніжне Донецької області.

На підтвердження зазначеного заявницею було надано копію лікарського свідоцтва про смерть №10 від 11 січня 2019 року з якої вбачається, що ОСОБА_2 помер 07 січня 2019 через відкриту черепно-мозкову травму, вдавлений перелом кісток склепіння черепа.

Відповідно до свідоцтва про смерть серія ДНР №126445 від 25 січня 2019 року вбачається, що ОСОБА_2, 20 травня 1947 року народження, помер 07 січня 2019 року у місті Сніжне Донецької області.»

Хоча і це рішення не можна назвати бездоганним, оскільки воно не містить даних, який саме заклад видав лікарське свідоцтво про смерть, а також який саме орган самопроголошеної ДНР видав свідоцтво про смерть, вчинивши запис акту громадянського стану із зазначенням його дати і номера.

Ці дані важливі з огляду на положення частини другої статті 9 Закону України  «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», відповідно до яких акт (рішення, документ), виданий органами та/або особами, передбаченими частиною другою цієї статті, є недійсним і не створює правових наслідків, крім документів, що підтверджують факт народження, смерті, реєстрації (розірвання) шлюбу особи на тимчасово окупованій території, які додаються до заяви про державну реєстрацію відповідного акта цивільного стану.

Спрощений підхід до викладення змісту судового рішення неприпустимий. Зміст рішення є єдиним документом, з якого вбачається, які саме докази та якого змісту були предметом дослідження й оцінки суду. У разі знищення або втрати судового провадження з рішення суду завжди повинно  бути видно, який саме доказ і якого змісту був досліджений судом, чому визнаний судом належним та допустимим.

Саме при викладенні змісту наданих заявником доказів можна виявити факти безпідставного звернення, відсутності права на встановлення судом факту смерті на підставі статті 317 ЦПК України. Такий випадок мав місце у Шевченківському районному суді м. Києва.

Так, у травні 2022 року до Шевченківського районного суду м. Києва звернулася громадянка Ч., заінтересована особа: Шевченківський ДРАЦС у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції, про встановлення факту смерті громадянина К., який помер 03 травня 2022 року у віці 85 років у м. Маріуполі Донецької області. Громадянка Ч. зазначала, що є дочкою громадянина К., який проживав у м. Маріуполі. Після початку військової агресії Російської Федерації вона не мала відомостей про долю батька, а згодом дізналася, що він загинув. Її мачуха надала довідку і свідоцтво про смерть батька, видані Російською Федерацією. Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 31 травня 2022 року у задоволенні заяви громадянки Ч. про встановлення факту смерті громадянина К. було відмовлено, оскільки зі свідоцтва про смерть серії Х-МЮ від 04 травня 2022 року, виданого Багатофункціональним центром надання державних послуг району Черемушки вбачається, що громадянин К., 05 березня 1937 року народження, помер 03 травня 2022 року о 23:15 год. у м. Москва, Російська Федерація (справа № 761/9196/22).

Звернення до суду із заявою в порядку статті 317 ЦПК України було обумовлено не лише недійсністю документів, виданих створеними на тимчасово окупованій території України органами. Мали місце випадки, коли свідоцтво про смерть особи було складено компетентним державним органом України, але без внесення у Державний реєстр актів цивільного стану громадян.

Так, до Васильківського міськрайонного суду Київської області звернулася ОСОБА_1 із заявою про встановлення факту смерті її чоловіка та території, де ведуться бойові дії. Заявниця зазначила, що на підставі довідки про причину смерті, яка мала місце 03 березня 2022 року в смт Розівка Пологівського району Запорізької області, Більмацьким відділом ДРАЦС у Пологівському районі Запорізької області Південно-Східного іжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) проведена державна реєстрація смерті ОСОБА_2 та видане відповідне свідоцтво. У зв`язку з необхідністю отримати відомості про смерть ОСОБА_2 її син звернувся до Васильківського відділу ДРАЦС в Обухівському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції. Васильківський відділ ДРАЦС в Обухівському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції  повідомив про неможливість надання відомостей, оскільки актовий запис про смерть ОСОБА_2 складений без використання реєстру. Відповідно до наказу Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) від 05 квітня 2022 року № 1469-к про встановлення простою Більмацький відділ ДРАЦС у Пологівському районі Запорізької області Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) з 06 квітня 2022 року на простої, актові записи до відділу державної реєстрації актів цивільного стану у Запорізькій області Управління державної реєстрації Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) для внесення до Державного реєстру не передавались. Заявнику рекомендовано звернутися до суду із заявою про встановлення факту смерті особи. До заяви про встановлення факту смерті ОСОБА_1 надала копії свого паспорта та паспорта чоловіка ОСОБА_2; копію свідоцтва про шлюб; копію свідоцтва про смерть ОСОБА_2; довідку про взяття її на облік внутрішньо переміщеної особи; відповідь Більмацького відділу ДРАЦС у Запорізькій області Управління  державної реєстрації Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро); довідку про причину смерті ОСОБА_2 форми № 106/о від 09 березня 2022 року (летальне осколкове ураження тулуба, обох нижніх кінцівок); довідку Більмацького відділу ДРАЦС для отримання державної допомоги на поховання у зв’язку з реєстрацією смерті ОСОБА_2; сповіщення Обухівського РТЦК про загибель 03 березня 2022 року старшого солдата ОСОБА_2 під час ворожого обстрілу з боку російських загарбників поблизу смт Розівка Пологівського району Запорізької області; копію наказу військової частини ІНФОРМАЦІЯ_1 про виключення зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення старшого солдата ОСОБА_2 у зв`язку із загибеллю.

Рішенням Васильківського міськрайонного суду Київської області від 15 вересня 2002 року заяву ОСОБА_1 задоволено. Встановлено факт (загибелі) смерті  ОСОБА_2 03 березня 2022 року в смт Розівка Пологівського району Запорізької області внаслідок ворожого обстрілу з боку російських окупаційних військ.

Місцевими судами м. Києва та Київської області розглядалися заяви про встановлення факту загибелі військовослужбовців у зв`язку з бойовими діями на території України.

Необхідність встановлення факту смерті військовослужбовців на підставі статті 317 ЦПК України була обумовлена неможливістю проведення державної реєстрації смерті відділом ДРАЦС через ненадання лікарського свідоцтва про смерть форми № 106/о або фельдшерської довідки про смерть форми №106-1/о, що передбачено Правилами державної реєстрації актів цивільного стану, затвердженими наказом Міністерства юстиції України від 18 жовтня 2000 року № 52/5.

Як убачається з матеріалів цивільних справ, наданих для проведення цього узагальнення, члени сімей загиблих військовослужбовців надавали суду копії документів про проведення військовою частиною службового розслідування  за фактом загибелі військовослужбовців, сповіщення РТЦК сім`ї про смерть військовослужбовця, витяги з наказів військових частин про зарахування до особового складу військовослужбовця та виключення з особового складу військовослужбовця у зв`язку із загибеллю, відмову ДРАЦС у проведенні реєстрації смерті; документи про споріднення із загиблим.

Рішенням Васильківського районного суду Обухівського району Київської області від 30 березня 2023 року задоволена заява ОСОБА_1 про встановлення факту смерті ОСОБА_2 (справа № 362/1840/23). Заявниця ОСОБА_1 порушила питання про встановлення факту смерті свого чоловіка ОСОБА_2 і надала суду такі документи: копію свого паспорта та паспорта ОСОБА_2; свідоцтво про шлюб; відмову ДРАЦС у проведенні державної реєстрації смерті ОСОБА_2 у зв`язку з ненаданням лікарського свідоцтва про смерть встановленої форми; довідку Обухівського РТЦК про мобілізацію ОСОБА_2 для проходження військової служби; витяг з наказу військової частини про зарахування старшого сержанта ОСОБА_2 до списків особового складу військової частини; витяг з наказу командира військової частини від 23 липня 2022 року про зарахування старшого сержанта ОСОБА_2 до військовослужбовців, які перебувають на тривалому лікуванні у зв`язку з отриманим пораненням, та військовослужбовців, які перебувають у полоні, як заручники або інтерновані в розпорядження командира військової частини для подальшого їх службового використання, до їх повернення;  наказ командира військової частини від 18 серпня 2022 року про результати службового розслідування за фактом загибелі старшого сержанта ОСОБА_2 в районі бойових дій, яким ОСОБА_2 визнано загиблим 04 червня 2022 року (смерть внаслідок отриманих поранень, несумісних із життям) під час виконання обов`язків військової служби внаслідок дій з боку противника в районі ведення бойових дій; складений військовою частиною акт про настання смерті (загибелі) старшого сержанта ОСОБА_2; сповіщення РТЦК сім`ї про смерть ОСОБА_2. Надані ОСОБА_1 документи підтверджують право звернення до суду із заявою про встановлення факту смерті чоловіка ОСОБА_2. У цій справі письмові докази у їх сукупності доводять факт перебування ОСОБА_2 у особовому складі військової частини, дії військової частини щодо розслідування за фактом загибелі ОСОБА_2 в районі бойових дій із зазначенням дати смерті – 04 червня 2022 року, а також місця смерті – поблизу села Богородичне Краматорського району Донецької області.

Рішенням Рокитнянського районного суду Київської області від 01 серпня 2022 року задоволена заява ОСОБА_1 про встановлення факту смерті ОСОБА_2 (справа № 375/610/22). Заявниця ОСОБА_1 порушила питання про встановлення факту смерті свого сина ОСОБА_2 і надала суду такі документи: свідоцтво про народження ОСОБА_2; копію свого паспорта і паспорта ОСОБА_2; довідку військової частини про перебування ОСОБА_2 на дійсній військовій службі за контрактом  в окремому загоні спеціального призначення «АЗОВ» з 30 квітня 2015 року; довідку командира військової частини, якою засвідчений факт смерті лейтенанта ОСОБА_2 (смерть констатована 16 березня 2022 року, загинув під час ведення оборони м. Маріуполь); копію Указу Президента України від 25 березня 2022 року № 168/2022 про нагородження посмертно орденом «За мужність» III ступеня старшого лейтенанта ОСОБА_2).

В окремих випадках у справах про встановлення факту смерті військовослужбовця відповідно до положень статті 317 ЦПК України суд із власної ініціативи залучав до участі Міністерство оборони України.

Так, у провадженні Оболонського районного суду м. Києва перебувала справа за заявою ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, яка є законним представником малолітнього ОСОБА_5, заінтересовані особи: Оболонський відділ ДРАЦС у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції, про встановлення факту смерті в зоні бойових дій військовослужбовця ОСОБА_6 (справа № 756/8783/22). Ініціюючи питання встановлення факту смерті ОСОБА_6, заявники надали: копії своїх паспортів та паспорта ОСОБА_6, свідоцтва про народження ОСОБА_5, а також документи щодо проходження ОСОБА_6 військової служби у зв`язку з мобілізацією.  До заяви також були долучені докази листування членів сім`ї ОСОБА_6 із ТЦК, військовою частиною, з яких убачається, що рідні втратили зв`язок з ОСОБА_6 і намагалися отримати інформацію щодо його долі. На звернення членів сім`ї начальник військової частини повідомив про вжиття командуванням всіх необхідних пошукових робіт, а надалі Оболонським ТЦК на адресу ОСОБА_1 було направлено документи службового розслідування та акт про настання смерті ОСОБА_6. Наказом командира військової частини за результатами службового розслідування було визнано, що солдат ОСОБА_6 загинув у результаті обстрілу від поранень, не сумісних із життям. Можливості забрати рештки тіла немає, оскільки вони перебувають в зоні ведення бойових дій, у зв`язку з чим оформлення лікарського свідоцтва про смерть та реєстрація факту органом ДРАЦС є неможливим. Цим же наказом визнано, що до отримання рішення суду про встановлення факту смерті або лікарського свідоцтва про смерть вважати, що військовослужбовець ОСОБА_6  зник безвісти 03 квітня 2022 року в період часу близько 12:15 в районі н. п. Новобахмутівка Покровського району Донецької області під час бойового завдання. Прийнято рішення про виплату належних щомісячних основних та додаткових видів грошового забезпечення, додаткової винагороди в розмірі 100 000 грн дружині ОСОБА_4. (Із матеріалів справи вбачається, що шлюб між ОСОБА_6 і ОСОБА_4 був розірваний рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 20 листопада 2017 року). До заяви ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, яка є законним представником малолітнього ОСОБА_5, про встановлення факту смерті ОСОБА_6 долучено відмову Оболонського відділу ДРАЦС у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції у видачі свідоцтва про смерть.

У цій справі Міністерство оборони України було залучено до участі за ініціативою суду. З рішення суду вбачається, що Міністерство оборони України заперечувало наявність підстав для задоволення заяви про встановлення факту смерті ОСОБА_6. Така позиція була обґрунтована відсутністю довідки командування військової частини про загибель військовослужбовця, повідомлення ТЦК про смерть військовослужбовця, колективного акта, складеного за місцем загибелі військовослужбовця та завіреного командиром військової частини акту про настання смерті. Наявні у акті щодо настання смерті ОСОБА_6 пояснення свідків Міністерство оборони України вважало недостатніми, оскільки ті не мають спеціальних знань і не можуть за ознаками, які ними зазначені в акті, констатувати смерть ОСОБА_6.

Рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 25 жовтня 2022 року встановлено факт смерті ОСОБА_6 03 квітня 2022 року в зоні ведення бойових дій у районі н. п. Новобахмутівка Покровського району Донецької області.  Міністерство оборони України оскаржило рішення суду в апеляційному порядку, посилаючись на недоведеність факту смерті ОСОБА_6 та наявність лише підстав для визнання його безвісно відсутнім. До відзиву на апеляційну скаргу Міністерства оборони України ОСОБА_1 долучила сповіщення сім`ї Оболонського ТЦК від 09 січня 2023 року (отримано після рішення суду) про загибель ОСОБА_6 03 квітня 2022 року та право подати документи для призначення пенсії (матеріальної допомоги) і надання пільг в установленому законодавством порядку. Постановою Київського апеляційного суду від 14 лютого 2023 року апеляційна скарга Міністерства оборони України на рішення Оболонського районного суду м. Києва від 25 жовтня 2022 року залишена без задоволення.

У провадженні Бориспільського міськрайонного суду Київської області перебувала справа за заявою військової частини ІНФОРМАЦІЯ_1, заінтересовані особи: Бориспільський відділ ДРАЦС у Бориспільському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції, ОСОБА_1, про встановлення факту смерті (загибелі) військовослужбовця ОСОБА_2 (справа № 359/9057/22). Військова частина просила встановити факт смерті (загибелі) ОСОБА_2 від дня його вірогідної смерті 07 квітня 2022 року під час виконання бойового завдання в умовах воєнного стану, а також зобов`язати Бориспільський відділ ДРАЦС у Бориспільському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції внести відомості про смерть ОСОБА_2. Заява обґрунтована необхідністю впорядкування реального стану справ щодо наявності та обліку особового складу військової частини  та реалізації соціальних прав членів сім`ї загиблого, виплати родичам загиблого всіх коштів відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану». До заяви військова частина долучила витяг із наказу про зарахування солдата ОСОБА_2 на посаду  механіка-водія; витяг із наказу, яким з 07 квітня 2022 року солдат ОСОБА_2 вважається таким, що зник безвісті внаслідок мінометного обстрілу; складений двома солдатами військової частини акт від 04 вересня 2022 року про настання 07 квітня 2022 року об 11:00 смерті (загибелі) солдата ОСОБА_2; наказ командира військової частини про призначення службового розслідування обстрілу військовослужбовців 07 квітня 2022 року, пояснення військовослужбовців, а також акт службового розслідування, яким визнано  загиблими військовослужбовців ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_2 і ОСОБА_5.

Згідно із положеннями статті 317 ЦПК України суб`єктом звернення із заявою про встановлення факту смерті є члени сім`ї померлого, їх законні представники або інші заінтересовані особи (якщо встановлення факту смерті особи впливає на їхні права, обов`язки та законні інтереси). У цій справі заявник – військова частина не навела належного обґрунтування права на звернення до суду. У заяві просила встановити факт смерті (загибелі) ОСОБА_2 від дня його вірогідної смерті 07 квітня 2022 року під час виконання бойового завдання в умовах воєнного стану (без визначення місця смерті). Обґрунтування заяви та зміст вимоги не викликав у суду сумніву про право на звернення військової частини. Рішенням Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 29 грудня 2022 року заява військової частини ІНФОРМАЦІЯ_1 була задоволена частково. Суд оголосив ОСОБА_2 померлим від дня його вірогідної смерті, а саме 07 квітня 2022 року, під час виконання бойового завдання в умовах воєнного стану. У задоволенні іншої частини вимог військової частини суд відмовив. Це рішення не було предметом апеляційного оскарження, але воно є явно помилковим як із точки зору доведення права заявника на звернення, так і з точки зору дотримання положень ЦПК України у вирішенні питання про оголошення особи померлим (відповідно до частини четвертої статті 293 ЦПК України розгляд справи про оголошення особи померлим проводиться судом у складі одного судді і двох присяжних).

Аналіз матеріалів справ про встановлення факту смерті військовослужбовця згідно із положеннями статті 317 ЦПК України свідчить про необхідність обов`язкового залучення до участі у таких справах як заінтересованої особи Міністерства оборони України. Переважно у подібних справах наявні документи службового розслідування військових частин, які є підставою для видання наказів про оголошення військовослужбовців безвісно відсутніми. Заяви до суду про встановлення факту смерті військовослужбовця обґрунтовані наявними  у документах службового розслідування поясненнями про загибель військовослужбовця. Такі пояснення, викладені письмово військовослужбовцями військової частини, часто не містять повних даних обставин загибелі особи, а також не дозволяють ідентифікувати особу, яка надає пояснення. Здебільшого такі пояснення не завірені начальником військової частини. Суд приймає такі пояснення як достовірні докази, проте зі зрозумілих причин не опитує очевидців загибелі як свідків у судовому засіданні. З огляду на позицію Міністерства оборони України у справах цієї категорії суди мають ретельно перевіряти надані заявниками докази, надавати їм оцінку у сукупності та обґрунтовувати свій висновок із зазначенням того, чому саме відхиляється суперечність певних доказів та яким доказам надається перевага.

При проведенні узагальнення привернули увагу резолютивні частини рішень у певних справах зазначеної категорії.

Так, у рішенні Оболонського районного суду м. Києва у справі № 756/5840/23 резолютивна частина викладена таким чином: «Встановити факт смерті 22 квітня 2022 року о 18.00 год. громадянина України ОСОБА_1, 08 серпня 1976 року народження, уродженця м. Києва, зареєстроване місце проживання на час смерті: АДРЕСА_1, військовослужбовця Збройних Сил України в/ч ІНФОРМАЦІЯ_1, який загинув у с. Новоселівка Покровського району Донецької області під час проходження військової служби під час ведення бойових дій із забезпечення здійснення заходів з національної безпеки і оборони Батьківщини та територіальної цілісності, відсічі і стримування збройної агресії з боку збройних сил російської федерації на території Донецької області.»

Рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області у справі № 359/4987/22 містить таку резолютивну частину: «Встановити факт смерті військовослужбовця військової частини ІНФОРМАЦІЯ_1 Національної гвардії України старшого солдата ОСОБА_1, 06 жовтня 2002 року народження, уродженця смт Клесів Сарненського району Рівненської області, який загинув 04 березня 2022 року під час ведення оборони міста Маріуполь, місце смерті – м. Маріуполь, Донецька область, Україна».

У рішенні Броварського міськрайонного суду Київської області у справі № 361/3539/22 резолютивна частина викладена так: «Встановити факт смерті 19 червня 2022 року в районі проведення воєнних (бойових) дій тимчасово окупованій території України в селі Устинівка Сєвєродонецького району Луганської області під час виконання обов`язків військової служби по захисту Батьківщини та відсічі збройної агресії російської федерації громадянина України ОСОБА_1, який народився 09 вересня 1984 року у місті Сквира Сквирського району Київської області, місце проживання якого зареєстровано за адресою: АДРЕСА_1.»

Рішення Подільського районного суду м. Києва у справі № 758/1085/23 містить таку резолютивну частину: «Встановити факт смерті громадянина України, уродженця м. Київ, ОСОБА_1, 12 січня 1992 року народження, який загинув 13 вересня 2022 року при виконанні бойового завдання по звільненню міста Лисичанськ Сєвєродонецького району Луганської області під час штурму висоти у районі селища Спірне Донецької області та внаслідок авіаудару.»

На думку авторів узагальнення, безпідставно зазначати у резолютивній частині рішень про встановлення факту смерті особи, який є військовослужбовцем, визначення факту загибелі військовослужбовця при певних обставинах. Відповідно до статті 317 ЦПК України суд встановлює факт смерті особи на території, на якій введено воєнний чи надзвичайний стан, або на тимчасово окупованій території. Це пов`язано з подальшою реєстрацією смерті органами ДРАЦС і видачею відповідного свідоцтва про смерть. Встановлення таких обставин, як загибель при виконанні бойового завдання, під час військової служби, із забезпечення здійснення заходів з національної безпеки та оборони Батьківщини, стримування агресії з боку збройних сил держави-агресора, є неприпустимим, оскільки не є предметом доказування у таких справах. Подібні факти можуть породжувати право пов`язаних із загиблим осіб отримати певні пільги та компенсаційні виплати.

У провадженні місцевих судів м. Києва та Київської області перебували також справи про встановлення факту смерті (загибелі) цивільних громадян на території ведення бойових  дій.

 Такі справи можна назвати найбільш складними як з точки зору особистого ставлення кожного громадянина України до трагічних подій, що мають місце з початку військової агресії Російської Федерації, так і з правової точки зору: складність доведення факту та обставин чисельної загибелі людей, неможливість у певних випадках зафіксувати обставини смерті людини через небезпеку. Разом із тим кожне судове рішення є законним та обґрунтованим лише у випадку дослідження доказів у їх сукупності, виключення сумнівів у їх достовірності або повноті, належної оцінки судом доказів.

У випадках недостатності доказів для висновку про доведеність вимоги про встановлення факту смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом ДРАЦС смерті, суд має ухвалити рішення про відмову у задоволенні заяви. Відмовляючи у задоволенні заяви про встановлення факту смерті, суд може роз`яснити заявнику право звернення із заявою про оголошення особи померлою (стаття 46 ЦК України).

Прикладом відмови у задоволенні заяви про встановлення факту смерті  та повторного звернення з такою ж заявою є справи за заявою ОСОБА_1, які перебували у провадженні Васильківського міськрайонного суду Київської області (справи №№ 362/1991/22 і 362/3257/22).

У червні 2022 року ОСОБА_1 звернулася до суду із заявою про встановлення факту смерті її чоловіка ОСОБА_2 13 березня 2022 року у м. Маріуполі Донецької області. На підтвердження наведених у заяві обставин ОСОБА_1 надала колективний акт сусідів про смерть ОСОБА_2 та фотографію з місця його поховання. Рішенням Васильківського міськрайонного суду Київської області від 09 червня 2022 року у задоволенні заяви ОСОБА_1 відмовлено. Суд у рішенні зазначив, що колективний акт сусідів і фотографія поховання не є допустимим, достовірним та достатнім доказом смерті ОСОБА_2 в певний час та в певному місці, звернувши увагу на те, що акт сусідів не містить жодних відомостей про час і місце його складання, а також відсутні дані медичного закладу або працівника медичної установи про причину смерті.

ОСОБА_1 повторно звернулася до суду із заявою про встановлення факту смерті свого чоловіка ОСОБА_2, зазначивши, що її чоловік ОСОБА_2 помер 13 березня 2022 року у м. Маріуполі Донецької області. Заявниця надала лікарську довідку про причину смерті ОСОБА_2 від 27 червня 2022 року, а також свідоцтво про  смерть  ОСОБА_2 від 04 серпня 2022 року, яке видане відділом ЗАЦС Маріупольського міського управління юстиції Міністерства юстиції ДНР. Рішенням Васильківського міськрайонного суду Київської області від 25 серпня 2022 року заяву ОСОБА 1 було задоволено.

На думку авторів узагальнення, в окремих справах рішення місцевих судів про встановлення факту смерті не містять висновку про оцінку доказів у сукупності та їх належність, зміст рішення свідчить про поверхове ставлення суду до з`ясування фактів,  які мають юридичне значення.

Так, у провадженні Васильківського міськрайонного суду Київської області перебувала справа за заявою ОСОБА_1, заінтересована особа: Васильківський відділ ДРАЦС в Обухівському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції про встановлення факту смерті чоловіка ОСОБА_2 16 травня 2022 року в м. Соледар Бахмуцького району Донецької області (справа № 362/3898/22). ОСОБА_1 зазначила, що її чоловік ОСОБА_2 помер від ішемічної хвороби серця. На час смерті ОСОБА_2 був зареєстрований і проживав АДРЕСА_1, де ведуться бойові дії. Вона повідомила про смерть чоловіка органи поліції та лікаря в телефонному режимі. У присутності двох свідків ОСОБА_3 і ОСОБА_4 дільничний ОСОБА_5 склав протокол про смерть її чоловіка. Також на час смерті чоловіка з ними у будинку перебували їхній син ОСОБА_6 та його дружина ОСОБА_7, які можуть підтвердити факт смерті ОСОБА_2. За усним дозволом працівника поліції вона здійснила поховання чоловіка, скориставшись послугами ритуальної служби «Комунальник». У зв`язку з неможливістю отримати медичний документ про смерть чоловіка ОСОБА_2 заявниця ОСОБА_1 просила встановити факт смерті чоловіка рішенням суду. До заяви ОСОБА_1 долучила копію свого паспорта, копію свідоцтва про шлюб з ОСОБА_2, копію своєї заяви до відділу поліції Обухівського РУП ГУНП в Київській області про надання витягу з бази ІПНП щодо фіксації смерті її чоловіка ОСОБА_2 в м. Соледар Бахмутського району Донецької області, а також копію відповіді Обухівського РУП ГУНП в Київській області про те, що ОСОБА_2 рахується померлим (детальна інформація відсутня). Рішенням Васильківського міськрайонного суду Київської області заяву ОСОБА_1 було задоволено. З рішення вбачається, що суд вирішив заяву за відсутності заявниці, свідків не допитував, надавши оцінку свідоцтву про шлюб ОСОБА_1, а також відповіді Обухівського РУП ГУНПР в Київській області, яка не містить жодних даних про місце і час смерті ОСОБА_2. На підставі яких документів суд встановив, що ОСОБА_2 є громадянином України, народився 08 травня 1938 року у с. Благодатне Артемівського району Донецької області і на час смерті проживав за адресою: АДРЕСА_1, і помер за цією ж адресою 16 травня 2022 року суд у рішенні не зазначив.

У провадженні Кагарлицького районного суду Київської області перебувала справа за заявою ОСОБА_1, заінтересована особа: Кагарлицький відділ ДРАЦС в Обухівському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції про встановлення факту смерті  ОСОБА_2 (справа № 368/189/22). Заявник ОСОБА_1 зазначив, що є братом ОСОБА_2, який загинув у результаті обстрілів російськими військами селища Гостомель Київської області. Тіло брата без ознак життя було виявлено його цивільною дружиною та сусідкою в будинку АДРЕСА_1, про що був складений відповідний акт та письмові пояснення. Встановлення факту смерті потрібно для отримання свідоцтва про смерть в органах ДРАЦС. До заяви ОСОБА_1 долучив копію свого паспорта, копію паспорта ОСОБА_2, копію свідоцтва про своє народження; фотокопію пояснень двох осіб про виявлення 10 березня 2022 року тіла ОСОБА_2 в будинку АДРЕСА_1, де він переховувався від обстрілів ворожої артилерії; фотокопії паспортів осіб, які склали акт; фотографії чоловіка без наявних візуальних пошкоджень тіла та одягу зі зв`язаними руками; копію свідоцтва про право на спадщину ОСОБА_2. Рішенням Кагарлицького районного суду Київської області від 29 березня 2022 року встановлено факт смерті ОСОБА_2 10 березня  2022 року  по вулиці АДРЕСА_1. З матеріалів справи убачається, що суд дослідив надані заявником письмові докази, а також допитав мати ОСОБА_2 – ОСОБА_3. У рішенні зазначено, що в судовому засіданні заявник ОСОБА_1 пояснював, що про смерть брата йому по телефону повідомила цивільна дружина ОСОБА_2, вона ж сказала, що брата поховала вона та сусіди біля будинку. У справі відсутні докази того, що заявник ОСОБА_1 і померлий ОСОБА_2 є рідними братами. Суд не допитав як свідків осіб, які склали акт та поховали ОСОБА_2. Наявна у справі фотографія не свідчить про настання фізичної смерті особи та навіть не дозволяє припустити про можливу причину смерті. Також не зрозуміло, чому рішенням суд зобов`язав орган ДРАЦС провести державну реєстрацію смерті ОСОБА_2.

На думку авторів узагальнення, розгляд справ про встановлення факту смерті особи, яка не є військовослужбовцем, де заявники надають документи про проведення службового розслідування військової частини, а також факту смерті особи на тимчасово окупованій території України, де заявники надають лікарську довідку про смерть та свідоцтво про смерть органів реєстрації актів запису цивільного стану, створених на тимчасово окупованих територіях України, потребує особливої уваги. Адже поспішні рішення без ретельної перевірки доказів у їх сукупності можуть призвести до визнання осіб померлими з метою уникнення виконання зобов`язань щодо невизначеного кола осіб, уникнення передбаченої законом відповідальності за вчинені правопорушення або злочини, незаконного скасування майнових та немайнових прав осіб тощо.

Слід також враховувати, що рішення суду про законність та обґрунтованість вимоги заяви про встановлення факту смерті особи може обґрунтовуватися наявністю  у сукупності належних та допустимих доказів, які виключають сумніви, що фізична смерть особи мала місце в певному місці та в певний час. Недоведеність підстав для встановлення факту смерті особи не перешкоджає повторному зверненню з такою ж заявою із наданням більшого обсягу документів, які можуть бути предметом дослідження та оцінки суду. Також заінтересовані особи праві ініціювати питання оголошення фізичної особи померлою (статті 46 ЦК України). Адже правові наслідки оголошення фізичної особи померлою прирівнюються до правових наслідків, які настають у разі смерті (статті 47 ЦК України). Положення ЦК України визначають правові наслідки появи фізичної особи, яка була оголошена померлою (стаття 48).

Виявлені та наведені у цьому узагальненні проблемні питання судової практики вирішення справ за заявами про встановлення факту смерті особи на території, на якій введено воєнний чи надзвичайний стан, або тимчасово окупованій території України (суб`єкти звернення, заінтересовані особи, підготовчі дії суду, оцінка доказів та обґрунтування судових рішень, якість складання процесуальних документів) потребують вивчення суддями як першої, так і апеляційної інстанції для врахування у роботі.

 

Судді судової палати з розгляду цивільних справ Київського апеляційного суду Головачов Я. В., Крижанівська Г. В., Шебуєва В. А.